Едуард Русяновський
Вірні ленінці чи запеклі
сталіністи
Мітки: З Сталіна зняли штани і залишили біля туалету. КПУ має вельми віддалений стосунок до лівих ідей. Ленін і Маркс
синоненківцям малозрозумілі, а Сталін - те, що треба. Лицемірство Петра Симоненка і гидкі справи Адама Мартинюка
Спроби оббілити Сталіна не вдаються. З подій, які останнім часом відбуваються в Україні видно, що всі ці намагання, якщо й дають ефект, то зворотній від того, на який сподіваються Петро Симоненко зі своїми соратниками. Такі висновки напрошуються вже тому, що боротьба навколо фігури «вождя всіх народів» і «вченого з усіх наук, включаючи мовознавство», яка розпочалась як надто серйозна(події в Запоріжжі кваліфіковані як теракт, за який за грати кинуто чимало юнаків) завершилася очищуючим сміхом. Коли грізний образ Сталіна в Києві, Львові та інших містах постав кумедним паперовим ідолом… без штанів. Що ж, за що симоненківці боролись, на те й напоролись. На нищівний сміх, який, як відомо ставить об’єкт уваги на належне йому місце.
Про ці події можна було б не згадувати, якби вони не були такими
показовими, а для членів КПУ - й самовикривальними.
Адже вони перед парламентськими виборами, забувши, що давно виконують роль
найвірніших союзників партії олігархів, с тали бити себе в груди і шпетити на
повну «клятих олігархів», які захопили все і «не дають жити трудящому люду».
Втім, на лицемірстві цієї братії, яке вона демонструє постійно, не будемо
зупинятись. Дамо лише один штрих. У Верховній Раді, скажімо, є ознака. Коли у
Володимира Литвина раптом з’являється невідкладна справа і засідання має вести
його перший заступник комуніст Адам Мартинюк, то це значить, що парламенту з
подачі партії влади належить зайнятись якоюсь особливо гидотною справою. Чи то,
як було того пам’ятного дня, цинічно обманувши опонентів, посилаючись на вибухи
в Дніпропетровську регіоналам треба було терміново привести до присяги
омбудсмена Лудковську, чи проголосувати за особливо одіозний закон. Мартинюк
готовий на все і завжди.
Спостерігаючи за тим, що витворяють члени КПУ в парламенті, вже не дивуєшся
тому, кого вони з попередників обрали
своїм кумиром. Ленін, тим паче, Маркс з їх філософськими і політекономічними теоріями
для симоненківців і мартинюківців далекі і малозрозумілі. А от організатор і натхненник
репресій, голодомору, ГУЛАГів, де було знищено мільйони людей, дії якого
засуджені навіть одно партійцями, тобто Йосип Сталін – саме те, що треба. З
плеяди діячів лівого спрямування КПУ обрала для наслідування найодіознішу і
найогиднішу політичну фігуру, яка з садистською насолодою знищувала не лише
ворогів, а й однодумців. І, при цьому, була певна, що звеличує себе. Симоненківці-
одні з тих небагатьох, хто вірить, що так і було.
Останні події в світі, які показують, що інтерес і потяг загалу до лівих
ідей зростає, нічому не вчать членів КПУ. Вони не виносять жодних уроків з
подій, які відбуваються в світі і в країні, в якій живуть. Тим часом, ліві
ідеї, відкинувши сталінізм як компрометуючий фактор розвиваються далі, все
більше віддаляючись від свої ганьби – сталінізму. Розвиваються, в тому числі й
на кращих зразках мислителів минулого. В світі знову затребуваним стає «Капітал»
Маркса. З поширенням кооперативних засад, як противаги засиллю олігархату
відновлюється інтерес до останніх робіт Володимира Леніна, особливо до статті «Про
кооперацію», Остання показова тим, що спрямована проти сталінізму, який тоді,
на початку 20их рр. минулого століття, лише зароджувався. В останні роки життя до
Леніна прийшло розуміння того, що примусом, грубою силою новий лад, такий, щоб
він був придатним для життя, не збудуєш. Потрібно шукати шляху для пробудження
ініціативи і творчості людей.
Але для симоненківців зрозуміліший і авторитетніший саме Сталін, який не
заморочувався подібними рефлексіями і, користуючись тим, що його «вождь і
учитель» не встиг осмислити і тим більше реалізувати свої наміри, став будувати
«світле майбутнє» виключно шляхом примусу і репресій. І цим, власне, і заслужив
повагу і поклоніння тих наших співвітчизників, які іменують себе комуністами.
Хоча КПУ має дуже віддалене відношення до сучасних лівих ідей. Як Литвин - Мартинюка, так Партія регіонів –
КПУ використовує в особливу неблаговидних справах та провокаційних діях, спрямованих
на те, щоб не дати примиритися ветеранам Червоної армії і УПА, привести до
взаєморозуміння схід і захід країни. З врахуванням того, що сучасна Росія і її
керівний тандем реанімують радянщину сталінського
зразка (а Україну розглядають не інакше, як складову «Русского мира») проросійська
діяльність КПУ особливо небезпечна, вона
загрожує існуванню незалежної України.
Дехто з «яйцеголових» досі б’є голову над тим, що привело КПУ, яка на всіх
перехрестях волає по благо трудящих до міцного союзу з авангардом цих олігархів
– Партією регіонів. Відповідь проста – безпринципність. КПУ зібрала в своїх
рядах критичне число безпринципних людей, яких сам Ленін глибоко зневажав,
зазначаючи, що в них комуністична ідея міститься не в діях, а виключно «на
кінці язика». Співставте те, що говорять Симоненки, мартинюки та інші матвееви
та їх соратники з тим, що вони насправді роблять, і все стане зрозумілим. Продовження теми читайте в статтях «Назад в СРСР», «Перший некуплений»
«Уроки політекономії»
Едуард Русяновський
Андрій Кудрін нагадує і
попереджає
Процеси під час перманентної світової кризи малопередбачувані. В цих
умовах, здавалось би цілком благополучні країни одна за одною зазнають
фінансового краху. Але зараз мова йде не про Грецію, Португалію чи Іспанію. А
про Росію, керівництво якої, по-перше, сповідує принципи нетрадиційної
демократії, яка скеровується з єдиного центру, а по-друге, завдяки видобутку
газу і нафти має такий великий запас фінансової міцності, що. здавалось би,
можна не турбуватися про майбутнє. Але саме фахівець, який зіграв ключову роль
у реалізації газо-нафтового потенціалу для створення потужної економіки в Росії
вдарив у набат. Ця людина – Олексій Кудрін, який тривалий час був віце-прем’єром
і міністром фінансів Росії. І одним з небагатьох чиновників, які і після
відставки користуються великим довір’ям і повагою Володимира Путіна. Але,
незважаючи на близькість до головної фігури російського політикуму, шляхи
Кудріна і російського керівного тандему розійшлись. Президент Дмитро Медвєдев,
незадоволений тим, що Кудрін обстоював свою позицію і негативно сприйняв кроки
щодо пере направлення фінансових газонафтових потоків на гонку озброєнь,
звільнив його з посади.
Кудрін вже в ранзі лідера громадської організації «Громадянська ініціатива»,
проаналізувавши процеси в нібито економічно благополучній Росії, в одному з інтерв’ю
висловив дружню пораду Путіну і кілька застережливих побажань. На його думку,
розробляючи плани переозброєння з одночасним нарощуванням соціальних розходів
не варто особливо покладатися на нинішні високі ціни на газ і нафту.
Економічний курс, пов'язаний зі сподіванням на те, що, так як нині, буде завжди
не має підстав. Все може змінитися. І ознаки цього вже проглядають. Тож не
продумана реалізація грандіозних планів перетворення Росії в світового лідера
може «зависнути». З усіма наслідками. Насамперед – політичними. Кудрін
попереджає: якщо керівництво Росії не змінить радикальний економічний курс, то
це закінчиться «зміною влади в державі». При цьому, нагадує, що надмірні
сподівання на фінансові потоки від газу і нафти в свій час вже підводили
керівництво СРСР, а потім і Росії. «Так вже було, в 1990 і 1998 роках і може
трапитись знову» - попереджає екс-віце-прем’єр. Продовження теми читайте в
статтях «Путін, євразійство і «руський мір»», «Як Путін і Медведєв копали яму».
Євген Іваненко
Шаріатський суд для
москвичів
Етнічні і релігійні суперечності, не задовольняючись проявами в побуті (в
ряді європейських країн йде боротьба за те, щоб обмежити будівництво мечетей,
носіння паранджі жінками-мусульманками тощо), чинять потужний вплив на політичну
ситуацію. Дійшло до того, що оглядачі сходяться на думці: під час виборів
президента Франції(чого раніше не спостерігалось) ставлення кандидатів до
проблем мігрантів, нацменшин чи не найбільше впливають, як на нинішній вибір
французів, так і на різке зростання рейтингу крайніх націоналістів.
В Росії, де суперечності між православними(ця конфесія набирає всіх ознак
державної) і мусульманами до недавнього часу проявлялися в основному на рівні
регіонів, схоже розширилися і перейшли на загальнонаціональний рівень. А
розпочалось все це зі, здавалось би, дрібного епізоду. В ефірі телеканалу РЕН-ТВ
йшла передача під досить-таки провокаційною назвою «Шаріатський суд іде». З
самого початку було видно, що частина учасників, не надто переймаючись коректністю
і стриманістю, не кажучи вже про повагу до тих, хто сповідує іншу релігію,
перейшла межу дозволеного. Зазвичай в ході полеміки, яку ведуть люди з
діаметрально протилежними поглядами трапляються емоційні вибухи. Так сталось і
цього разу.
Адвокат Дагір Хасавов, вислухавши опонентів
і, розпалившись від їх звинувачень, виголосив спіч, який зводився до того, що
якщо в Москві не будуть створені шаріатські суди, то «місто заллє кров». «Ви
вважаєте,- звернувся Дагір до присутніх в студії,- що ми приходимо сюди, в
Росію, як в якесь чуже місце, а ми вважаємо, що ми у себе вдома». І тут, на
думку, росіянина-мусульманина, ще треба розібратися що до чого, бо «можливо ви
чужі, а ми у себе вдома». І далі: «ми будемо встановлювати правила, які нас
влаштовують, хочете ви цього чи ні», «будь-які спроби це змінити обіллються кров’ю»,
«ми заллємо місто кров’ю».
Після такого скандального ефіру російське товариство політемігрантів
заявило, що Дагір Хасавов терміново виїхав «у одну з європейських країн». Причиною
втечі стало те, що на Дагіра, після його промови посипалась злива погроз. Тож
людина, яка викликала у опонентів шквал гніву виїхала з країни. Але проблема
від цього не вирішилась. І з нею треба щось робити, тим більше, що в Росії
число мусульманського населення зростає набагато швидше, ніж слов’янського та
інших. Поки що реакція на ці проблеми у російських властей одна - відбувається закручування
гайок, а на кавказі то взагалі відбуваються військові дії. А такі методи не
лише не надійні, а й небезпечні. Різьба може зірватися будь-коли. І тоді свої
ідеї Дагір і його однодумці можуть спробувати втілити в життя не лише в місцях
компактного проживання мусульман, а й по всій Росії, включаючи й Москву.
Тим часом, наближені до російської влади політичні сили і ЗМІ формують з
України, мало не ворога номер один. Лише за те, що більшість українців націлені
на Європу і не сприймають ідею євразійського союзу. Цілком можливо, що саме
тому не сприймають, що це об’єднання неодмінно дасть поштовх до загострення
міжрелігійних суперечностей. І тоді, інциденти, які час від часу трапляються можуть
досягти гостроти, коли вибух стає неминучим. Воно нам треба? Продовження теми
читайте в статтях «Страх і стурбованість», «Покірність ягнят»
Едуард Русяновський
Свідчення з «секретної кімнати»
В справі «васильківських терористів» – важливі зрушення. В Києво-Святошинському
райсуді справа дійшла до допиту свідків. Останнє засідання запам’яталось тим,
що два свідки обвинувачення з трьох були
настільки «засекречені», що один з них спілкувався з суддею та іншими
учасниками процесу з далекої відстані, з використанням досить складних
технічних засобів. Не називаючи ні свого прізвища, ні імені він до того ж не
виявляв елементарного знання обставин, часу і місця подій, про які свідчив,
плутався в показаннях, суперечив сам собі, на багато питань сторони захисту
взагалі відмовлявся відповідати, посилаючись на те, що, «підсудні можуть
вирахувати, хто свідчить». В судовій практиці українських судів, та ще першої
інстанції – використання анонімних свідків такого ґатунку не просто рідкісний,
а екзотичний випадок, до якого не звикли ні судді, ні сторони процесу, ні публіка.
Так що не обходилось без сміху і цілком справедливих застережень. Сторона
захисту висловлювала підозри, що в ролі аноніма може виступати будь-який
міліціонер чи СБУ-шник. Можливий і інший варіант. Хто може гарантувати, що анонім
не свідчить з подачі «консультантів». Адже до «таємної кімнати» сторона захисту
доступу не має. Тож переконати її, що процедура таких свідчень відбувається так
як велить закон, та ще з врахуванням низького престижу українських судів,
досить проблематично.
Незрозуміло й те, для чого потрібні такі складні процедури, коли суд не
зробив елементарного: чомусь не запросив на засідання цілком реальних свідків,
які знають багато більше, ніж «анонім». Багато міг би розповісти, наприклад,
міський голова Василькова Сергій Іващенко, для якого всі троє «терористів» -
досить близькі люди. Він разом з ними наводив «лад» у Василькові, без участі
мера «терористи» ніколи б не отримали посади, на яких перебували до затримання.
Та й офіс в центрі міста, в якому ніби-то було виявлено вибухівку отримати без
участі мера було неможливо. Представники незалежної судової влади, з усього видно, не хочуть
турбувати поважну людину, якій нині, після заведення на неї кримінальної справи
за підозрою в хабарництві, й так не легко, до того ж, що за Сергієм Іващенко
стоять настільки поважні люди, що торкатися їх взагалі не прийнято.
Тим часом, в Харкові в справі, пов’язаній з інцидентом в центральному офісі «Патріоту України» теж є новини. Харківський апеляційний суд продовжив перебування в СІЗО лідера цієї громадської організації А. Білецького ще на два місяці. Відомо, що в серпні минулого року якийсь чоловік - згодом виявиться, що це Сергій Колесник - увірвався в офіс громадської організації і відкрив стрілянину з травматичної зброї. Двоє членів організації його обеззброїли. За цим фактом було порушено кримінальну справу. А.Білецького було затримано після того, як нападник на офіс заявив правоохоронним органам, що в нього під час конфлікту… пропало три тисячі гривень. Так з’явилась підозра в тому, що лідер організації займався розбоєм. Чотриьох місяців затримання правоохоронцям не вистачило, щоб материлізувати підозри, тож суд добавив ще два місяці. Детальніше про події навколо організації «Патріот України» читайте в матеріалі під рубрикою «Стежимо за подією» - «ВАСИЛЬКІВСЬКІ ТЕРОРИСТИ": ВЕРСІЇ НАСЕЛЕННЯ І ВЛАДИ».
Едуард Русяновський
«Укрзалізницю» - на службу
олігархам
Мітки: Затіяні
реформи наносять удар по виживанню населення. Бідних стане більше. Без транспорту
і без роботи. Поїзди для обраних.
Якби наші ЗМІ не уподібнювалися страусам і не ховали голову в пісок, а
давали оперативну і достовірну інформацію, то суспільство було б шоковане. Від
звістки про те, що насправді несе з собою чергова реформа нинішньої влади – на це
раз в державній структурі під назвою «Укрзалізниця». Навіть розсіяна і
згладжена інформація, що зрідка проривається свідчить, що в залізничному
відомстві та Мінінфраструктурі допускаються помилки, (або щось більше за них)
які треба було б терміново виправляти. А зробити це буде тим важче і дорожче,
чим далі просунуться новації самовпевнених чиновників, які без громадських
обговорень і навіть без попереджень населення самочинно затіяли зміни, які
торкаються кожного жителя країни. Бо йдеться не про якісь корективи в графіках
руху поїздів, а про кардинальні зміни в підходах, методах і напрямах роботи
найпотужнішого державного відомства. Втім, перший віце-прем’єр Борис Колесніков,
діставши підтримку Кабінету Міністрів разом з чиновниками залізничного
відомства поводяться з «Укрзалізницею» не як з державним підприємством,
всенародним надбанням, а як із власними об’єктами бізнесу – ресторанами чи
супермаркетами.
Людей поставили перед фактом, вчинивши зміни, які не могли приснитися їм і в
страшному сні. Жителі більш, ніж як півмільйонного Маріуполя дізналися, що
більшість прямих поїздів, до яких звикли відмінено. І щоб потрапити в Москву,
Київ та інші міста їм доведеться спершу брати квитки і їхати до Донецька і
робити пересадку. Чимало зручних, перевірених практикою десятиліть нічних
прямих поїздів на Одесу, Львів та багато інших міст скасовано, інші будуть
скасовані дещо пізніше. Ще в гіршу ситуацію потрапили провінційні мешканці. Ряд
поїздів, в маршрути яких не входять міста-мільйонники взагалі ліквідували. Так
сталось, наприклад з поїздом Кривий Ріг-Миколаїв, яким жителі цілої низки сільських
районів могли доїжджати до великих міст . На скарги тисяч бувших пасажирів зі
станцій Лепетиха, Веселе, Червоний Яр та десятки інших чиновники відомства тупо
відповідають, що поїзд №628 нерентабельний, а сполучення перервано «у зв’язку з
відсутністю необхідного числа пасажирів та фізичним зношенням рухомого
складу».
У людей виникають сотні незручних для чиновників запитань. Серед них і такі: чому ні за царських, ні за радянських
часів, ні за Кучми, ні за Ющенка нікому не приходило в голову позбавити
жителів цілих районів, областей права на
користування залізничним транспортом? І що мало статися, щоб таке відбулося? Як
мають реагувати жителі залізничних станцій, коли не один пасажирський поїзд, а
всі без винятку мчать по їх землі, але не зупиняються? Хто поставив жителів провінції
в таке становище, що вони остаточно опинилися на обочині життя?
Запитання можна і треба продовжити. А чи подумали горе-реформатори і ті,
хто мав би контролювати їх дії, про те, чи підходить бідна країна до таких
експериментів, коли в масовому масштабі ліквідовуються нічні поїзди, а людям
пропонується їздити на дорогих швидкісних.
Адже ясно, що доходів більшої частини українців не вистачить, щоб користуватися
послугами швидкісних потягів. Багатим людям, котрі це затівали й на думку не
спадає, що нічні поїзди для більшості українців служать безплатними спальними
місцями, економлять, як кошти, так і час. І оці звичні переваги в них нахабно
забирають. Тепер людині, яка ризикне кудись поїхати доведеться, по-перше в
кілька разів більше заплатити за швидкісний потяг. По-друге, з врахуванням
ведених в розклад коректив, доведеться зупинятися в готелі на ніч, заплативши
чималу суму. Мало хто з людей навіть середнього достатку зважиться на
залізничні подорожі, а розходи підприємств і організацій на відрядження зростуть
в рази. В реформі, провести яку комусь дуже захотілось ще не мало як «бомб»,
які вже рвуться, так і «мін» сповільненої дії, які ще дадуть про себе знати.
Чим швидше і за дешевший кошт переміщуються в країні люди, тим вони
мобільніші, швидше можуть знайти роботу, ліпше вести взаємообмін товарами і
послугами. Залізничні ж пертурбації позбавляють багатьох людей роботи. Нині
статус «Укрзалізниці»- непевний і малозрозумілий. З одного боку, вона залишається
державною структурою, але з іншого, нею керують і користуються її благами цілком
певні чиновники. Отже народу від такої власності – лише збитки і незручності.
Хто підрахував, скільки люду після цих недолугих реформ вже відлучено від
залізничного транспорту і скільки таких набереться після завершення намічених
змін. Рахунок піде не на сотні чи на тисячі, а на мільйони. Не менше бід це вовтузіння
олігархів навколо відомства принесе у сфері зайнятості. Адже сотні тисяч жителі
глибинки їздили на роботу на електричках і, так званих, робочих поїздах.
Зміни на залізницях наносять потужний удар по.. боротьбі з бідністю, яку
декларує партія влади. На електричках і тихохідних поїздах утримувались зв’язки
між бідними селянами і незаможними містянами. Одні везуть з сіл продукти, щоб
хоч якось прогодувати сім’ю,
а другіі, для кого харчі в супермаркетах занадто дорогі, «отоварюються» у приїзжих селян. Тепер потоки такого обміну
міліють. І в разі продовження реформ такі ручаї спільного виживання ризикують
зовсім пересохнути.
Оце вам, люди, передвиборні «подарунки» від партії влади! Тут і покращення
життя вже сьогодні і турбота про благо людей, і висока соціальна
відповідальність бізнесу. Втім електорату замість вкрадених мільярдів,
поцупленої «Укрзалізниці» пообіцяють щось таке, чисто пропагандистське, що не
потребує затрат. Наприклад, російська мова, НАТО, червоні прапори з портретами
Сталіна, можливість поскрипіти зубами в бік
таких же нужденних співвітчизників, яким випало жити в іншому кінці країни.
Одним словом – нееквівалентний обмін.
Євген Іваненко
Тарасівка протестує
Здивуванню жителів села Тарасівки, що в Броварському районі Київщини не
було меж, коли з настанням весни виявилося, що пасовище, де вони і їх предки
століттями випасали худобу виявилось зайнятим. Обширну площу громадських угідь
було поділено на ділянки. А вбиті у землю кілки попереджали селян, мовляв,
ходити і, тим паче, пасти худобу заборонено. Бо – приватна власність. Нові
господарі, як і районне начальство, яке в такий спосіб розпорядилося пасовищем
не били голову над тим, де ж місцеві жителі випасатимуть корів та іншу живність,
і хто вироблятиме молоко, коли селян
Тарасівки позбавити такої можливості.
Не так давно селяни Тарасівки утримували кілька сотень корів, тепер їх
залишилося менше дев’яти десятків. Та й
їх, за такого ставлення до пасовища доведеться пускати під ніж. Принаймні,
чиновники штовхають людей на цей крок. Землю Тарасівки роздають для забудови
людям з товстими гаманцями, для спекуляції зведеною на ній нерухомістю. А
місцевих жителів не те що не наділяють ділянками для забудов, а навіть пасовищ для
випасання худоби позбавляють. І щоб легше було проводити маніпуляції із землею,
районне і сільське начальство
засекретили генеральний план розвитку села. Втім, терпіння селян добігає кінця.
Зібравшись на схід, вони поставили вимогу – розсекретити генеральний план,
повернути землю під пасовище. Обрана ініціативна група має простежити за
виконанням рішення громади.
В селах, де сільських громад позбавляють права користуватись лісами,
пасовищами, ставками зростає обурення. Люди
усвідомлюють, що далі так жити не можна. А влада у відповідь проявляє хіба
здатність наносити косметику, там де треба провести капітальні роботи.
Показовий факт щодо конфліктів між селянами і самочинними господарями
навколишніх територій. Недавно в гучній справі вбивства селянина екс-народним
депутатом Лозінським внесено зміни. Суд
зменшив строк відсидки вбивці на один рік. А від того, що хазяїн мисливських
угідь сидить в тюрмі місцевим селянам,
як і інших сіл країни, не стає легше. Повертати сільським громадам навколишні
території - з лісами, пасовищами,
ставками ніхто не збирається. Тож конфліктів навряд чи буде менше. До того часу
поки не буде встановлена справедливість і угіддями будуть розпоряджатися, як
було споконвіку, місцеві громади.
Едуард Русяновський
Заборонені прогулянки
Чого тільки не видумує народ, зіштовхуючись з тоталітарними режимами, щоб
всупереч всьому висловити протест. В Білорусії протестуючі, щоб не «скуштувати»
гумових палиць і електро шокерів вдаються до заміни промов оплесками чи демонстрацією
змушеного мовчання, збираючись на акції з заклеєними ротами. Та найвигадливіше вчинили
росіяни, які після мітингів-побоїщ несподівано для влади започаткували
проведення... народних гулянь. Тисячі людей виходять на прогулянку, так би
мовити, для неформального спілкування між собою – послухати тих громадських
діячів, котрих влада ще не встигла посадити, чи провести зустрічі з письменниками,
які теж поступово проникаються протестними настроями своїх читачів. Такі
прогулянками з натяками владі і не без моралі виявились дуже зручною формою
протесту. Коли поліція знаходить привід, щоб заборонити масові зібрання в одному місці, можна перебратися в інше. Та й час таких неформальних зібрань
влада не має змоги регламентувати. Тож такі спонтанно розпочаті акції легко
переростають у безстрокові. В Москві протестуючі проти узурпації влади Путіним
і компанією обрали для таких прогулянок територію біля Чистопрудівського бульвару,
неподалік пам’ятника казахському поету і мислителю Абаю Кунанбаєву.
Сподівання нового-старого президента Росії, що протестні настрої підуть на
спад одразу після його інавгурації не виправдовуються. Схоже, що протести
стануть постійною візитівкою режиму, тим паче, що винайдено таку їх форму, з
якою важко боротися, навіть грубою силою. В той же час в руках незгідних з політикою узурпаторів влади
опиняється надійна і грізна зброя мирних масових протестів.
Прогулянки стали набутком не лише москвичів. Така практика за короткий
строк стала надбанням цілого ряду міст Росії. У санкт-петербуржців улюбленим місцем для зібрань стала територія
біля Ісакіївського собору. В Ульяновську
протестуючі обрали сквер Карамзіна. Народні гуляння такого штибу стають
звичними в Самарі, Краснодарі, Пермі, Красноярську, Тулі... Число міст, де
народ своїми красномовними прогулянками дає оцінку владі невпинно зростає. І
завадити цій практиці навряд чи вдасться. Хоча спроби є. Так, ряд жителві Чистопрудівського
бульвару подали судовий позов, ніби їм протестанти заважають. Але навіть коли у
справу втрутиться суд, то місця народних гулянь можна буде легко змінити.
Розрахунок на народні гуляння в будь-якому разі виправданий.
Едуард Русяновський
Діти підземелля
або Чому шахта №8 шахта стала негативним символом України
Україну знають у сучасному світі не лише завдяки іменам братів Кличко, футболіста Шевченка, а й завдяки Чорнболильскій катастрофі, торгівлі людьми... Тепер до низки негативних символів долучився новий- шахта №8. Це назва документального фільму і шахти-копанки з міста Сніжне Донецької області. Документальний фільм знятий там демонструвався на 29 міжнародних фестивалях. А в Україні його заборонили, зняли з програми фестивалю документального кіно. Та поза конкурсом його все ж таки вдалось показати. Тож нині 19-річні Юрій Сиканов і його товариш(в час зняття фільму-14-річні шахтарі нелегальної копанки) після виходу фільму стали відомими. Їх запрошують в Київ, фотографують, беруть інтерв'ю.
Представникам влади таке не довподоби. Ще б пак, в двадцять першому сторіччі і не в Африці, а в центрі Европи, діти працюють в норах, видобуваючі вугілля. Працюють, щоб врятувати від голоду родини. Найстрашніше, що зафіксоване в фільмі є не рідкісним випадком, а сумною практикою в шахтарському краї. Єдиною реакцією влади на міжнародний резонанс від "Шахти №8" стало відкриття кримінальної справи на власника копанки. Та це ніщо інше, як димова завіса. Насправді такі копанки потрібні багатіям, щоб наростити прибутки. Практику створення копанок влада заохочує. Про те, як чинна влада в поті чола працює над тим, щоб узаконити копанки, зробити з них підприємства малого бізнесу йдеться в статті нашого сайту -"Замість сучасних шахт-копанки"
