Едуард  Русяновський

Природа української кризи

Хто перебуває у кризі? Україна? Політикум? Чи команда Порошенка-Яценюка?

            Той бедлам, який вчинив соратник Порошенка – Яценюк, аналітики з Банкової  називають політичною кризою. Найближчий соратник Порошенка – Гройсман на інвестиційному форумі перейменував його в управлінський, чи то в урядовий. Насправді криза, яка з усіх сил демонізується, є нічим іншим, як гучним індивідуальним провалом команди Порошенка-Яценюка, наслідок, так би мовити, стилю діяльності обраного нами за один тур глави держави.  Натягуючи на себе тогу миротворця, Порошенко пробує, поки що м`ягким способом (шляхом кадрового підбору, залученням до влади заздалегідь підібраних людей. Їх склад свідчить, що не останнім аргумент в такому виборі стає етнічне походження, місце проживання, вихідцям з Віннічини, Чернівців – зелене світло). За кожним високо посадовцем, починаючи з Гройсмана і Клінкіна, і закінчуючи Гонтарєвою, відчувається вказуючий перст нинішнього гаранта. Петро Олексійович насправді виявився не таким спритним, щоб за всіх їх вирішувати питання, в той час, як персональні висуванці дивують навіть бувалих в бувальцях українців (пережили ж і Кравчука, і Кучму, і Ющенка, а навіть Януковича) проявами вірнопідданності і не професіоналізму. Гадаєте, чому ВР в період політичних загострень відправляється на канікули чи «в округи»? Та тому, щоб різноспрямовані нардепи не плутались між ногами у поважних осіб з АП. Всі важливі рішення де-факто готуються саме там і лише «освячуються» в ВР не без допомоги кнопкодавства. Встановлення такого «порядку», який гарантується Гройсманом, ніщо інше, як конституційний переворот, коли країна з парламентсько-президентської форми правління стає президенстсько-парламентською. 

            Так ось, механізм,застосований командою, почав давати збої. І в цих умовах всі гріхи, пов`язані з провалом безвізового режиму, невдачами в економіці, які робили разом, тепер вішають на Яценюка. Косметичний ремонт влади, яка вмудрилась прогнити за 2 роки, шляхом елементарної зміни уряду не допоможе.  Потрібні глибші зміни, і не обов`язково, о через вибори нового парламенту. Можна і по-іншому, якщо врахуємо уроки, які дає Надія Савченко.

            Перший крок – ініціювати зняття з посади голову ВР Гройсмана, поки цей маніпулятор і кастратор ВР не змінив посаду з голови парламенту на прем`єр-міністра. ВР слід терміново повернути до пам`яті, до розуміння того, що вона, а не АП, відповідальна за все, що відбувається, в тому числі й за прийняття закону про імпічмент президента, зміну виборчого законодавства і за протиправну діяльність нелігитимної пропорошенковської ЦВК.

            Другий крок – вирішення питання з Шокіним. І не лише відставка, а призначення особи, яка зможе реабілітувати ГПУ. Тим паче, що є ознаки того, що фракція Порошенка з сателітами намагатиметься пустити справу по новому колу, міняючи «шило на мило», а Шокіна  на Жебрівського чи когось іншого, не менш залежного від Порошенка. Після цього третього кроку робити не доведеться – Яценюк сам попроситься у відставку. Але  такі кроки вимагатимуть від українців навіть більшої активності, яку вони проявляють для порятунку Наді Савченко.

На цю ж тему читайте в статтях: «Пташат петрових все прибуває», «прибрати бариг із влади», «Кадри від Порошенка», «Попереду Порошенко».

 

Куди втікатимуть нинішні корупціонери?

            Корупціонери В. Януковича повтікали в Росію чи окупований Крим і там не погано почуваються, ще й пенсії з України вимагають. А що буде з нинішніми корупціонерами, число яких стрімко зросло, а нахабство примножилось? Телеканал В. Рабіновича відомий тим, що розпитує українців про всяку всячину. Причому, головний модератор цього процесу Ганопольський задає такі запитання, що навіть протилежні відповіді на них роблять одну справу – підтримують олігархат і хаос в країні. Годі сподіватися, що з цього кналу може прозвучати дійсно актуальне питання: куди тікатимуть нинішні корупціонери після шабашу в Україні? Невже в Європу? Чи все-таки дременуть в Ізраіль? З такими «заслугами» нащадкам містечкових бариг можуть і в країну обітовану перекрити шлях. Сміття, воно і на Близькому Сході сміття. Оця обставина – найнебезпечніша, тож триматимуться за свої крісла до останнього.

На цю ж тему читайте в статтях: «Конкурс антиреформаторів», «Бариги взялись за ідеологію».

 

Чому кролики перетворюються в шакалів

            В Україні не має ні політичної, ні навіть урядової кризи. Є феномен Яценюка і феномен Порошенка. А також феномен стосунків між ними. Перший дивує своїм цинізмом. При повному провалі декларованих реформ, повному зубожінні народу вимагає для себе і набраних на вітчизняних та міжнародних бізнесових ярмарках непрофесіоналів не просить відставки, а вимагає нагороди – шляхом надання права на продовження руйнації. Це було б смішно, якби не дії, вірніше, бездіяльність, другого фігуранта цього процесу. Чим гіршою стає економічно-соціальна ситуація, тим рішучіше Порошенко дистанцііюється від спільних результатів роботи. При цьому робить усе, щоб зберегти карт-бланш. Щоб і Яценюк і навіть Шокін з уже написаною аявою про звільнення залишились на своїх постах і продовжували підспівувати Порошенку.

            У воюючий злиденній країні розігрується комедійна інтрига – хто першим з недоторканих обранців Порошенка піде з посади? Все чекають, коли це буде, коли  мільйони полегшено видохнуть – «перший пішов»? Бо для наведення елементарного порядку в країні належить звільнити чи не всіх призначенців, кого гарант лобіював – від Гройсмана до Гонтарєвої. Жодної користі для суспільства з кадрів, призначених на основі особистої відданості, не має. В умовах безкарності, яку гарантує «косоруким» найвища посадова особа, безобідні кролики здатні перетворитися на шакалів, а сумирні розгодовані мужі – на отруйних змій.

На цю ж тему читайте в статтях: «Карикатури не з натури», «Каїн, а де Авель?», «Стіна плачу», «Тінь Троцького над Україною», «Аваков – український Наполеон»?

Едуард Русяновський

Аваков і його обслуга

            Навіть в середовищі нинішніх «українських урядовців» - різноплемінних шукачів пригод, чинів  і валюти, - А. Аваков виділяється авантюризмом і особливим цинізмом, демонстративною неповагою до мови, звичаїв більшості громадян країни, якою взявся управляти. Людина з мало зрозумілими ознаками роду-племені, зато з прихованим бізнесом, успішно вербує для обслуги команду безпринципних експертів і журналістів, готових видавати дії авантюриста в напрямі посилення особистої влади за реформи МВС, водночас видавати неоковирні описи свого шефа в «фейсбуці» за зразок філософських роздумів і практичних рекомендацій. Навіть участь Авакова в дикій сцені метання склянки з водою в обличчя політичного опонента в присутності найвищих посадових осіб його лакеї видають як вчинок впевненої в собі, рішучої людини. Малюють із звичайного психа такого собі «мачо», який може собі все дозволити.

            Аваков за «інтелектуальної» підтримки геращенків, найемів та когорти дрібніших служників дозволяє собі шантажувати політикум. Погрози Яценюка без «контрольного пакету акцій» чинного міністра МВС, в розпорядженні якого знаходиться реальна військова сила, мали б далеко не такий резонанс, як за його підтримки. Знахабнілий Аваков дозволяє собі шантажувати не лише собі подібних з чинної влади, а й всю країну.

            Хто може уявити такого типа на Майдані?А він там був. Прийшов… за владою. І здобув її. Сподіватимемось, що не надовго.

            На цю ж тему читайте в каталозі статей: «Аваков – український Наполеон?», «Аваков – фейсбучний і справжній».

Едуард Русяновський

Кадиров – не лідер Чечні, а ланцюговий пес Путіна

            Чечня, як і колись, під час війни з Росією, залишається ключовою республікою РФ. Після Москви і Сант-Петербургу по частоті згадувань зразу йде Чечня, а Кадирова росіяни змушені згадувати не набагато рідше, ніж ВВП.  Путін робить все, щоб вплив Кадирова, який нехтує російським законодавством і нав`язує дикі закони гір, поширювався на всю федерацію. Заклик Кадирова ставитись до нинішньої російської опозиції, як до «ворогів народу і зрадників» і судити їх за «підривну діяльність» отримує беззастережну підтримку Кремля. Насправді кади рівцям дозволено ще більше – про це свідчить чеченський слід у вбивстві Б. Нємцова.

            Петиції з вимогою відставки бандита і зрадника Ічкерії для Кремля, який пильно береже свого ланцюгового пса, не є аргументом. Москва дає можливість  кадирівцям поводити псевдо мітинги, фальсифікуючи факти, лякати російську опозицію. Всерйоз стверджується, що в Грозному мітинг на підтримку Кадирова зібрав 1,3 млн. людей. При тому, що в столиці Чечні нині мешкає всього 280 тис. жителів, а в усій Чечні – менше 1,5 млн. Чи не в такий самий спосіб самому Путіну «малюють» рейтинг, який перевищує 80%?  Небезпечний рубіж популярності диктаторів. Після того, як Чаушеску досяг подібного показника, з ним трапився конфуз із трагічними наслідками.

            На цю ж тему читайте в каталозі статей: «В Україні воюють не чеченці, а кадирівці», «Феодали на полюванні», «Плата за страх».

Едуард Русяновський

Послідовники сталінських держиморд,

або сталінська орбіта Путіна

            Путін після нападу на Україну і провалу плану «Новоросія» остаточно визначився в історико-совкових пріоритетах. Після сенсаційного звинувачення В. Леніна в тому, що його ідеї розвалили СРСР, лідер Росії ще раз повернувся до проблеми, уточнивши свою попередню заяву. Виявляється, що підкладеною міною, яка розвалила СРСР, він вважає реалізацію ленінських ідей щодо об`єднання в Союз національних держав. Як відомо, створені на такій автономній основі союзні республіки при нагоді позбавились насильства і відділилися, залишивши РФ «сиротиною», а його, Путіна, - спонукають знову збирати землі, вже під гаслом «російського світу».

            Ленін для Путіна – занадто близький до гуманізму, а тому – слабак. А Сталін, який не зупинився перед знищенням і виселенням цілих народів, якраз такий, як треба. Відомо, що Сталін отримав в період реалізації свого, набагато більш жорсткішого об`єднання прізвисько «великоруського держиморди». Саме такі ідеї і справи Сталіна припали до вподоби Путіну і лягають в основу нинішньої політики Росії. Сталінські підходи проглядають не лише в нинішній політиці (війни, військові втручання новоявлених великоруських держиморд в Грузії, Молдові, Україні), а й в середині самої Російської Федерації. Путін, справедливо боячись розпаду РФ, вже добився ліквідації кількох національно-територіальних округів, приєднавши їх до звичайних областей. Цей процес набирає розгону. Великоруські держиморди, які до останнього часу не давали продихнути пострадянським країнам, нині розширюють коло діяльності, створюючи небезпеку для всього світу.

            На цю ж тему читайте в каталозі статей: «Як ВВП став ППП», «Або Путін в Києві, або майдан у Москві», «Звичайний рашизм», «РПЦ -  жертва Путіна», «Помилка ВВП», «Фальшстарт Путіна в третій світовій війні», «Синдром Невського вразив Путіна», «Путін, не підпалюй України – згорить Росія» .

Едуард Русяновський

Чи посадить Рабінович А. Яценюка?

            Телеканал В. Рабіновича, певно, для збільшення результатів маніпуляції суспільною свідомістю, в масовому масштабі запровадив практику запитань від читачів і фіксації підрахунку їх результатів. Від практики тиску на глядачів в бажанні отримати потрібні результати опитування ведучі телеканалу ризикують репутацією і псують нервові системи. Але я зараз згадав про це лише тому, що теж вирішив задатись питанням (винесено в заголовок). Питання видається цілком правомірним, оскільки В. Рабінович, використовуючи вільний доступ до ефіру, кілька разів зазначав, що А. Яценюк заслужив, щоб його не просто відставити, а посадити. Звісно ж, в тюрму. «Злодіям, - стверджував В. Рабинович, - не можна давати гроші в руки». Отже, Яценюку світить не лише відставка, а посадка. Як бачимо, позиція Рабиновича суттєво відрізняється від благодушності П. Порошенка, В. Гройсмана та більшості коаліціантів, які, спільно з главою уряду зустрічаються з нардепами, готуючи не так урядовий звіт у парламенті, як примирення між всіма разом і кожним зокрема.

            То що, В. Рабінович, представляючи «Опозиційний блок», зовсім відірвався від одноплемінників лише тому, що вони «грабують Україну» під партійними прапорами «Солідарності» і «Народного фронту»?

            Ясна річ, що не остання людина в єврейській діаспорі, людям якої тепер відкрито всі шляхи до кар`єри, В. Рабінович знає, про що говорить, розуміє, що кинуто на карту через зажерливість і бездарність як урядовців Яценюка, так і коаліціантів Порошенка. Ситуація йому видається такою складною і загрозливою для нинішнього політичного класу, що принесення в жертву Яценюка заради того, щоб врятувати інших винуватих, не менше, а то й більше, як глава уряду, не видається надмірним. Можна прогнозувати, що Яценюка не посадять хоча б тому, що за сукупністю вдіяного декому з тих, кого рятують, жертвуючи Яценюком, годилася б вища міра. А Рабіновичу його «принциповість» пригодиться під час парламентських та президентських виборів. А чому – ні? Телеканал уже має, як і в Порошенка. Тепер оперативно освоює практику прямої розмови з виборцями…

            На цю ж тему читайте в статях: « Кадри від Порошенка», «Стіна плачу», «Плата за страх», «Хто зливає  патріотизм народу», «Олігархат, захищений міліардами, атакує».

           

Едуард Русяновський

На сторожі незалежності поставимо слово

На перехрестях російського і українського світів

            Український світ потребує захисту від «руського міра» не лише на зовнішніх теренах, а й на території України. Варто усвідомити таку деталь – Європа може спробувати, та й то не надто рішуче, захищати, допомагати Україні в політичному і економічному сенсі, але на захист гуманітарних надбань, насамперед, української мови від багатих сусідів допомоги не має і не буде. Скоріше, все проходило і нині проходить з точністю до навпаки.

 На днях зовнішньополітичне відомство ЄС створило черговий інформаційний сайт на російській мові, щоб ним користувалося, окрім Росії, населення України, Білорусії та бувших країн соціалістичного табору. Співробітники відомства Могіріні пояснюють свою прихильність до мови агресора чисто прагматичними обставинами. Вони, мовляв, використали той факт, що українці і білоруси розуміють російську мову, і отже, можна зекономити. Легше і менш затратно організувати обмін інформацією на одній мові, ніж на трьох. От і російські царі розпочинали з такого аргументу для «суцільної русифікації». Як і чимало українців, європейці не розуміють, що без української мови, сприйняття її  всіма жителями не буде європейської України, буде лише ще один кусень «руського міра». Такий «прагматизм» серед європейців і частини українців, вельми небезпечний для країни, особливо тої, що воює. Широке використання російської мови, тим паче, домінування в ряді регіонів України – це гальмо в процесі державотворення. Бо Європа і світ для роботи в Україні вчитимуть російську мову – так зручніше і дешевше. Переклади серйозних статей і інше теж можна вести російською, привчаючи українців до упослідження. Чужу мову можна так високо підняти, що позбутися її ставатиме все складніше.

 В справі захисту державної української мови вже ясно, що покладатися на урядовців, з якої б діаспори вони не приходили, не має сенсу. Волонтерам і активістам хоч-не-хоч треба братися ще за одну невідкладну справу, якщо не хочемо перетворити Україну в ще один «руський мір». Треба визначатися українським словом. Чужі мови в Україну вивчають  – і російську, і англійську, вивчають з благословення уряду і Президента, а своя зміниться і розквітне лише з допомогою українців, які усвідомлюють себе державниками. Не треба стін і ровів. Відділитися від агресивної Росії можна словом. Згадаємо Шевченка: «я на сторожі коло них поставлю слово…»

На цю ж тему читайте в статях: «Геть від Москви», «Чи приросте Росія Україною», «Покірність ягнят», «Багатоходівка Путіна», «Мовний тренд», «Мова – ДНК народу», «Від мовної експансії до окупації», «Мова- об

Читайте Сергія Дацюка

Україна перебуває в глибокій кризі. За останні два роки ситуація настільки загострилась, що для виходу з неї заходів, які зазвичай вживалися і давали певний ефект, не достатньо. Як і скупої, обумовленої рядом вимог, допомоги Заходу. Для збереження України потрібні зусилля всього народу. Важко, але зброя для захисту від Росії якось кується. Набагато гірше з інтелектуальною «зброєю». Те, що українці вибирають чимраз гірших президентів і депутатів ВР, наглядно  підтверджує головну біду – політичний клас, створений олігархами, забираючи в свої тенета шляхом підкупу і погроз, використовує потенціал інтелектуалів  для забезпечення свого панування. В цих умовах одне з невідкладних завдань – навчити якомога більше людей, допомогти їм розібратися, що насправді відбувається в Україні. Визнаємо, що в патріотичних  сил критично мало саме інтелектуалів, які здатні оперативно осмислювати глибинну суть подій, готувати «дорожню карту» для спільних дій. Один з них – філософ і блогер Сергій Дацюк. Який протягом останніх років дохідливо і точно розкриває сутність того, що відбувається в Україні, як мають діяти українці в умовах гострої політичної кризи, суть якої найняті політичним класом інтелектуали навмисно спотворюють.

Статтю  С. Дацюка шукайте в «Каталозі статей» сайту «Кооператор».