Едуард Русяновський

            «Правнуки погані» піднесли Кобзареві і всьому народу українському «подарунок». Саме в переддень відзначення 200-річного ювілею Т. Г. Шевченка над українською мовою було вчинено чергову наругу. Підло, цинічно і на дивовиж хитро і гнучко, що видає почерк неабияких майстрів темних справ. Під приводом того, що треба, мовляв, зберегти єдність країни, запобігти її розколу. І для цієї мети не знайшли нічого кращого, як принести в жертву найвагомішу складову ідентичності – державну мову.

            Нова більшість ВР, як відомо, 23 лютого проголосувала за скасування мовного закону Ківалова - Колісніченка. Як українофобський та такий, що був «продавлений» зі всіма порушеннями регламенту, які тільки можна уявити. За повернення конституційних засад у мовному питанні проголосувало 232 депутати. Здавалось, що праве діло восторжествувало. Та ба. Але в одно партійців та в. о. голови парламенту і президента О. Турчинова були інші пріоритети, українську мову вони використали, як розмінну монету своїх стосунків з новою опозицією. Турчинов не підписав прийнятий ВР закон і таким чином залишив у силі  українофобський мовний закон. Приводом для такого кроку стала неспокійна ситуація на Сході і Півдні України. Для заспокоєння протестувальників політична сила «Батьківщини» Ю. Тимошенко видала на розтерзання українську мову. Те, що ця партія не особливо цінує. Можна було б «розплатитися» з опонентами посадами в уряді і вертикалі нової влади, але бютівці, взявши левову частку посад, тримаються за кожну, як воші за кожуха. А за долю мови, як головного інструменту єдності країни, вони ніколи особливо не переживали. Треба було умудритися висунути на найвищу посаду  Турчинова, про кадрові «здобутки» якого засвідчують цілі стада «тушок», з допомогою яких і відбулася узурпація влади Януковичем.

            Однопартійці Ю. Тимошенко, зайняті благополуччям своєї лідери, не надто переймаються справами Євромайдану, концентруючи головні сили хіба що на сцені, але, коли справа дійшла до портфелів, виявилися найспритнішими, знаючи, що тимчасові посади, маючи цілком певні здібності і навички, можна конвертувати в постійні. З усіма наслідками для їх менш розторопних політичних союзників і всього народу.

            Та повернемось до мови та висловлених мотивів щодо вчинку Турчинова. Єдності такий крок не додав і додати не міг. Кордони нинішньої нестабільності в Україні збігаються з мовними відмінностями. Що, крім усього іншого, означає, що при зваженій послідовній мовній політиці, якби вона супроводжувала процес боротьби за незалежність, такого різкого поділу країни не відбулося б.

            Мова нині під обстрілом. По ній стріляють і чужі і… свої, вірніше ті, які своїми притворяються. Навіть Львів піддають  зрадницькій спокусі. Акція львівського мера Садового щодо мовної толерантності (щоб Львів заговорив російською, а Донецьк – українською), насправді є нічим іншим, як прагненням Садового зайти з чорного ходу у велику політику. І знову таки, українську мову він використовує як розмінну монету, солідаризуючись з тимошенківцями в оттакій підготовці до наступних виборів. За рахунок російськомовних, звісно, можна суттєво поповнити банк голосів, але такими маніпуляціями знищується ідентичність, те, що відрізняє нас від росіян. В. Путін спить і бачить, щоб привести суттєві відмінності двух великих народів до «нуля». І число тих, хто допомогає йому в цьому, на жаль, зростає.

            Мова – це абсолютна цінність, її не слід віддавати в жертву обставинам, а навпаки, йти на жерти заради її збереження. Врятувавши мову, український народ врятує себе. На цю ж тему читайте в статтях: «Хто зупинить послідовників Валуєва», «Як убивали українську пісню», «Україні потрібні герої», «Виховання патріотизму», «Дрейф інтернаціоналізму до російського шовінізму», «Сила мови проти мови сили»