Де його не посій – всюди вродить. Це про Авакова, який явно веде не якусь партійну лінію, а – свою справу. Глибокі революції, окрім революціонерів, схильні народжувати «наполеонів». Після оранжевої революції на роль українського Наполеона претендував Балога, але його амбіції вистачило лише на кар*єрний ривок і закріплення свого впливу на Закарпатті. А Аваков – претендент набагато сильніший і креативніший. І лінію веде чітку, розширивши свій вплив не лише в рамках МВС, а й на весь політикум.

«Фейсбушний» Аваков працює в поті чола, а реальний міністр на повну явно не викладається. Його явно інтересує не влада мента, а абсолютна влада. Деколи ці амбіції виявляються дочасно і… необережно. Як от, його «фейсбучна» оцінка свого помічника А. Геращенка, коли Авакова «прориває» щодо оцінки здібностей того ж Геращенка. Мовляв, який заступник, це готовий міністр пропаганди і агітації. Ясно, що міністром поки що неіснуючого міністерства Геращенко має шанс стати лише тоді, коли кабінет уряду буде формувати Аваков. Своїх помічників він так і підбирає, як майбутніх міністрів.

Очільник МВС більше націлений на політичну, ніж на правоохоронну діяльність. І цей факт вже викликав кілька голосних скандалів,число яких буде стрімко зростати. Коли, звісно, його не зупинять. А зупинити Авакова давно пора. Політичне обличчя його – незрозуміле. Це – політик – одинак. І Україна для таких – лише плацдарм для прояву особистих амбіцій. Від явно опонуючої українській ідеї особи не варто чекати патріотичних поривів. На цю ж тему читайте в статтях «Пробудження Олігарха», «Незаміність Авакова доб’є Тимошенко і «Батьківщину»», «Аваков – «фейсбушний» і справжній»