Вміння іронізувати над власними поступками і діями – давня звичка жителів Одеси. От і нині ситуацію, коли більшість жителів «перлини у моря» знайшли для себе важливіші справи, ніж пертися  на виборчі дільниці, місцеві жартівники пояснюють просто. Мовляв, не сталося нічого особливого. Будучи впевненими, що без них в цій справі можуть обійтися, більшість одеситів «від»їхали» (отьехали) в бік, і, зайнявшись більш приємними для них справами, перебувають в очікуванні, що з усього цього вийде.  А вийшло таке, що й в страшному сні не з»явиться. Одесити, певне, сподівались, що від їх виборчої пасивності влада схаменеться і дасть жити, як вони звикли.  Цебто, можливість с висоти власного ґешефту плювати на політику і політиків. Достеменно знаючи, що від солодкоголосих кандидатів в депутати насправді мало толку. З них, крім дармової гречки та бичків у томаті нічого пристойнішого не діждешься.  От і «від»їзджають» одесити в сторону. В кого ще збереглися куплені в кращі часи іномарки. Бо в колись самодостатній Одесі, може, вперше за часів Порто-франко стало катастрофічно бракувати грошових знаків.  А звідки їм взятися, коли прийшли фіскали, здатні лише збирати податки, а не розвивати бізнес, якого гроблять ще в зародку. До того ж, приїзджі політики, об»єднавшись з місцевими «відморозками», не бажаючи рахуватися з місцевими цінностями, позбавляють одеситів власного бізнесу, перетворюють їх, як і всіх українців, в найманих працівників.  

  Такий хід одеситів – «від»їхати» в сторону знизив явку на вибори до непристойних відсотків.  Але така форма протесту  не завадила прийшлим хазяям міста продовжувати свої чорні справи – довершити приватизацію того ж «Привозу», запустити бульдозери на ринок «7 кілометр», а до захоплення багатіями, очолюваними командою Костусєва,  пляжів, комунальної власності одесити, схоже, вже звикли. Отож, одеська громада, хочеться їй чи ні, виявилась «не при делах». Її допускають хіба до визначення того, хто, приміром, має представляти одеситів у Верховній Раді – бунтуючий супроти батька-мера Гончаренко, чи одіозний лідер «Родіни» Марков. Вибір одеситів між поганим і ще гіршим випав на останнього. Мабуть, жителі Одеси  вирішили: якщо помирати, то з гучною музикою. Тепер Одеса заговорить у парламенті не лише голосами одіозних Ківалова і Гриневецького, а й неповторного Маркова.  Отака ціна практики «від»їзду» в сторону, не бажання бруднити руки в боротьбі з нечестивцями. А їм того й треба. Сумно спостерігати, як Одесу перетворюють на пересічне місто пострадянського штибу, де вільготно почувають себе глашатаї «Русского мира», заангажовані і жадібні політики та їх підручні.

  В споконвіку інтернаціональній Одесі в останні роки відбуваються дивні, а насправді страшні речі. Одесити не виявили спротиву і з якогось дива обрали міським головою не просто не одесита, а людину, якій інтереси одеситів, як і суверенної України і українців «до лампочки», а прагнення одне – збагатитися і заразом втягнути всіх в «Руский мир». При цьому Костусєв зі своєю командою не просто агітує за зміну векторів, а діє в обраному антиконституційному напрямку, встановлюючи пам»ятники російським царям, виділяючи муніципальні кошти на розвиток російської мови і культури.

  При цьому з  життя-буття Одеси витравлюється все, що пов»язане з Україною і українством. Схоже на те, що небезпеку такого курсу одеська громада ще не до кінця усвідомила. Пришельці з усіх усюд, в тому числі з Донбасу і навіть Сахаліну, заморочили багатьом одеситам голову і ті забули, що самобутність і оригінальність Одеси і одеситів, їх світова відомість  ґрунтується на трьох культурах – єврейській, російській і українській. І при ігноруванні хоч однієї з цих складових частин зникає й неповторний колорит Одеси. Те, що носії української складової відзначаються скромністю і толерантністю, зовсім не означає, що без них можна обійтись.

  В Одесі завжди існував знаковий шарм, за якого нікому навіть в голову не приходило вважати її провінцією. Але чим частіше одесити  «від»їзджають» в сторону від проблем, і тим самим залишають місто в розпорядженні пришельців, тим швидше воно набуває провінційних рис. Першим дзвінком, який підтвердив  сказане, стало те, що Одесу залишили без Євро-2012. Попереду грядуть нові втрати. Якщо одесити не усвідомлять того, що відбувається і не знайдуть більш ефективних форм захисту себе і свого неповторного міста.