В числі принижених можуть опинитися не лише «попередніки», як от Тимошенко, Луценко, Іващенко, а цілі населені пункти, включаючи й міста-мільйонники. При згадці про депресивні мегаполіси  на пам'ять одразу приходить Дніпропетровськ. Це місто на Дніпрі, яке в СРСР був знаменитим балістичними ракетами, які там проектувалися і вироблялися, а також кадрами, що там гартувалися, займаючи в Кремлі багато посад, в тому числі й найвищі, знали всі. Доречно згадати, що саме в цей золотий для міста час набув популярності жарт, що у відношенні до просування кадрів імперська Росія пережила два головні періоди – петровський і … дніпропетровський. Та й в пострадянський період Дніпропетровськ був на виду, виховані там кадри давали раду і місту, і бізнесу, що розвивався там швидше, ніж будь-де. Тож в центральних органах української влади вихідців з міста над Дніпром було чимало. Принаймні, певно, на порядок більше, ніж з Донецька.

Але часи змінилися. В боротьбі кланів за владу і власність Дніпропетровськ програв більш жорстокішим і безпощаднішим. То ж на загальноукраїнському рівні місто настільки змаліло, що про нього мало що чути. Крім невтішної інформації, яка підтверджує занепад бувшої слави. З претензіями на приймання Євро-2012 нічого не вийшло – знайшлися спритніші. Вийшло так, що після правління Леоніда Кучми Дніпропетровськ з усіх міст-мільйонників викликає в загалу найменший інтерес. Більше того, останнім часом дніпропетровці прозоро натякають, що місто-мільйонник вже й в рідній області не є головним. У всякому разі місто, в якому «кувались кадри для всього Союзу», тепер поставлено в такі умови, що навіть до руля області і її центру приходять кадри зі сторони. Друге за кількістю населення і потужності виробничого потенціалу місто Кривий Ріг - тепер досить активний кадровий донор області і її центру. Втім, не лише Кривий Ріг. Питання: хто головніший в області – Дніпропетровськ чи Кривий Ріг? Відповідь: звісно, що Донецьк.

І ось на початку весни напівзабуте на всеукраїнському рівні місто-мільйонник нагадало про себе звісткою про чотири вибухи, покаліченими людьми. В цей час там побувала рекордна кількість високопосадовців, включаючи Президента. Всі демонстрували рішимість знайти і покарати терористів, оточити увагою постраждалих. Дії зрозумілі і виправдані. Незрозуміло інше. Ловити зловмисників є кому. В поті чола працюють зібрані з усієї країни слідчі, міліціонери, СБУ-шники, і навіть підрозділи внутрішніх  військ з бронетранспортерами. І якщо в доповнення до цього сюди приїхали високопосадовці, то невже лише для того, щоб допомогти в розкритті злочину, і в організації допомоги постраждалим? Якщо вже такі сили задіяні, то варто було б не лише обнародувати винагороду за допомогу в розкритті злочину, а й зробити головне, належне за рангом  - розібратися, що насправді відбувається в місті. І якої допомоги потребує мегаполіс і його жителі. В складних умовах громади цілих міст можуть втратити віру в себе, впасти в безнадію і розпач. І тоді створюються сприятливі умови для різного роду катаклізмів.

Чому приїздила ціла когорта високопосадовців в місто, де відбувся теракт? Щоб  - «відмітитись», чи – щоб вирішити гострі проблеми міста, яке прямує до депресивного стану? Показовий момент. Напередодні резонансної події в місті було вбито відомого підприємця, а рік тому від вибуху загинула людина. Злочини не розкриті , дієвих заходів, які б нормалізували ситуацію, поліпшили атмосферу в місті, не вжито. Схоже на те, що й тепер власті не занадто клопотатимуться виясненням справжніх причин того, що відбулося і все зведеться до пошуку терористів і допомозі постраждалим від вибухів.

Давно відомо, що найнадійніший захист велелюдного міста створюється не стільки і не скільки зусиллями правоохоронців, як самими жителями. Коли, звісно вони люблять і шанують свої міста. А це можливо лише в одному випадку – коли ніщо і ніхто не заважає містянам відчувати себе господарями, коли між владними структурами і жителями існує тісний зв'язок і взаєморозуміння.  Тим часом, не лише Дніпропетровськ, а й більшість наших міст далекі від такого ідеалу. І чим далі, то більше вони віддаляються від нього. Може хтось вивчає, як такий стан впливає на безпеку? Щось не чути. Зате поступає інформація, що до управління містами все частіше приходять люди зі сторони, які не знають, а деколи і знати не хочуть ні особливостей розвитку і історії міст, ні звичаїв і бажання  людей, які їх населяють. Перепусткою до влади служить партійний квиток. Вуха таких прибульців ловлять команди «зверху» і демонстративно не чують волі «низів». Які можуть бути наслідки такого управління - велике питання.

Навіть в самій столиці склалась унікальна ситуація. Хто «рулить» Києвом, позбавленим самоврядування важко второпати – Чи Азаров через Кабмін, чи сам Президент через свою адміністрацію і КМДА, чи може чудернацьке поєднання вженемера Черновецького і щенемера Попова?  А звідси походять і «порядки», які утверджуються. Забудовники знущаються над історичним центром, «всовуючи» поміж історичних реліквій недолугі новобуди. Принижених киян змушують забувати, що вони, і ніхто більше, є господарями міста. Прибульці та переродженці нав’язують ї свій стиль життя і бізнесу. До чого такий «безмір» може призвести, знову-таки, ніхто не знає .

А куди прямує перлина, що біля синього моря? Славна Одеса після того, як там відбулося владне перегрупування, і у міській владі спливли прибульці зі своїми правилами, потрапила в не менш складну ситуацію. Тут від попередніх набутків, в тому числі й специфічно-інтелектуальних залишилась чи не одна гуморина. В руки прибульців потрапили не лише знаковий ринок «Сьомий кілометр» та обширні приморські території  разом з санаторіями. Навіть до «Привозу»  протяглись загребущі руки. А щодо нових порядків у мерії, то там після приходу нового мера - Содом і Гомора. З мерії міста, яке раніше славилось полікультурними набутками виходять вказівки займатися «поширенням сфери вживання російської мови», всіма засобами «пропагувати набутки російської культури». Батьки міста досхочу годують одеситів брутальними скандалами, в тому числі й сімейними. Оскільки старіючий і не надто вправний  мер та його син, якому здається, що він набрав уже достатньо політичної ваги не можуть дійти згоди, хто в більшій мірі «ощасливив» місцевих жителів. Чорноморська столиця внаслідок зусиль «ловців щастя і чинів» стає схожою на такий собі Южно-сахалінськ.

Жителі чи не кожного українського міста можуть продовжити ці замітки, наводячи факти, коли через приниження ролі міських громад занепадають міста. А втрачаючи міста, ми втрачаємо країну.