Чи використає наш народ в грізну годину набутки Запорізької Січі?

            Факти останнього часу свідчать, що між владою і добровольчими формуваннями назріває конфлікт. Неозброєним оком видно, що владоможці (особливо стараються менеджери Ложкіна з АП)  в час, коли добровольці обороняють рубежі, «атакують» їх з добре укріплених безпечних позицій. В ЗМІ заговорили явно не своїми голосами військові, критикуючи як командирів добровільних формувань, так і саму практику їх створення і використання. Месиджі – однакові, як на підбір. В добровольців «слабка дисципліна» і непідготовлені командири, частину з яких, мовляв, варто відправити за грати і таке інше. Вихід з ситуації такі «пропагандисти» бачать один – розформування добровольчих батальйонів, переведення тих бійців, хто бажає, в підрозділи Нацгвардії чи ЗСУ.

            Якось забули як головнокомандувач, так і «паркетні генерали», що саме добровольці виручили армію, яка демонструвала хіба безпорадність підрозділів і злодійкуватість інтендантів та неадекватність вищих чинів.

            Добровольчим підрозділам створили такі умови, що вони давно мали б розпастися. Їх бійців часто не беруть на державне забезпечення. На них не розповсюджуються пільги учасників АТО. Але, попри все, вони не розпадаються і продовжують воювати. А бариги залишаються баригами. Коли на лінії фронту установлюється затишшя 0 тиск на добровольців посилюється, їх мало не гонять з фронту. Ну, а коли бойовики, посилені регулярними формуваннями російської армії, йдуть у наступ, тоді добровольцям дають можливість на повну силу проявити себе – вони одразу стають необхідними, причому, на найнебезпечніших ділянках фронту.

            Схоже, остаточного порозуміння між урядовцями-псевдомайданівцями і справжніми добровольцями і волонтерами до нових президентських і парламентських вибрів знайдено не буде. Проблему в черговий раз доведеться вирішувати громадянському суспільству. Добре, що воно вже має досвід, як без радикальних майданних дій приводити до пам‘яті зарозумілих чинуш, які прагнуть заклинитися від контролю і вирватись на оперативний простір.

            Ясно, що збережена зусиллями добровольців нація має на цей раз захистити своїх захисників. Найперш потрібно для цього збити запал чинуш, які багато хочуть, але мало що вміють, демонструючи хіба що здатність красти і зловживати всім, чим можна. Варто зробити все, щоб не лише залишити добровольчі формування, а й створити умови для їх розвитку. Тим паче, що в багатій історії України є такий досвід, коли не держава, а козаки-добровольці виконували роль захисників українських громад. Протистояння з північним сусідом, з усього видно, буде не короткочасним. І набутки козацьких січей стануть в нагоді. Добровольчі формування, за підтримки територіальних громад і їх майбутніх асоціацій могли б створити свою зону відповідальності за безпеку українців. Утримувати потужну регулярну армію на кордонах з окупованим Кримом, Придністров‘ям, а тепер і Донбасом, досить затратно. Та й довір‘я до армії, звідки витискуються добровольчі батальйони, неодмінно знизиться. Втім, як зійде на пси й волонтерський рух.

            Поки існує непевне становище, а до єдності народу і чинної влади ще далеко, добровольчі формування важливо зберегти і зміцнити, дати можливість для розвитку, вони здатні посилити ЗСУ, а то й замінити їх в пограничних районах, тих же Криму, Придністров‘ї. Та й щодо звільнення Донбасу, де народились, загартувались добровільні формування, вони можуть відіграти вирішальну роль. Автономне, самостійне об‘єднання матиме широкі можливості як для захисту українських земель, так і для звільнення окупованих територій. Наше суспільство останнім часом демонструє такий заряд державо творчості і ініціативи, який не йде в жодне порівняння з непевними, суперечливими, навіть часом боягузливими діями властей. І схоже, суспільству, яке не бажає йти під руку Путіна, доведеться зайнятися ще й формуванням і оснащенням додаткових збройних сил – на зразок Запорізької Січі.

            Недавно узнав новину. В 2014 році визначально-найуживанішимсловом стало кіборги. Так нарекли захисників Донецького аеропорту, де солдати ЗСУ і добровольці показали зразки доблесті. Жаль, що до цього кіношно-комп‘юретного імені не додали національно-історичний аналог. Бо воюють хлопці, як їх пращури січовики. Отже, їх годилося б іменувати січовиками-кіборгами.

            На цю ж тему читайте в статтях: «Покірність ягнят», «Фальш-старт Путіна в Ш світовій війні», «Хто «зливає» патріотизм народу», «Гальмівна сорочка для Путіна».