Експерти з Європи і всього світу б’ють голови, прагнучи зрозуміти логіку незрозумілих дій В. Путіна. Дивуватися є чому. Не зрозуміло, навіщо той кидає Росію у війну з Україною, по суті, для вирішення не ключових територіальних завдань, ризикуючи всім, що має нині Росія і він особисто. Україні, звісно, росіяни можуть добряче насолити, можливо, навіть захоплять новий кусок території, але від таких обмежених набутків Росії і Путіну не полегшає, більше того, стане гірше. Захід згуртувався і готується до континентальної війни. Саме континентальної, а не світової. Розпалити світову в послабленої Росії уже не вийде. Не ті сили, не той вплив. Якщо Путін прагне таким чином освітити кінець свого президентства атомним фейерверком світової війни, то це не вдасться. Щоб розв’язати таку війну, треба союзники на всіх континентах. А їх у Росії чорт-ма. Навіть Білорусія і Казахстан шукають і знаходять відмінності від позиції «Євроазіатського лідера». Від Росії відходить навіть кастрівська Куба. А що стосується Китаю чи Індії, то ті самі мітять у світові лідери. Але, на відміну від путінської Росії, не спішать поперед батька в пекло. Замість цього вони вичікують. А от Путін, певно, для того, щоб не прогадати, всіх випередити – вдався до фальш-старту. І програв, ще не розпочавши справжньої «гри». Тож замість перемоги отримує повну ізоляцію від світу, який не з’їхав з розуму.

            На цю ж тему читайте в статтях: «Порошенко - найкращий шанс», «Свій до свого – по чуже», «Путінська арифметика», «Ложкіну дали ложку», Покірність ягнят», «Нашестя орди і європейський вибір», «Як ВВП перетворився в ППП», «Помилка ВВП».