Поки наші військові розбираються, що насправді відбулося в Криму, і чому В. Путін мав нагоду заявити, мовляв, що це за війна, що за агресія, коли під час подій не прозвучало жодного пострілу. Це, звісно, перебільшення, кілька пострілів таки прозвучало. Є кілька загиблих і поранених вогнепальною зброєю, але результати сутичок на цій війні виявилися меншими, ніж в ході середньостатистичних «розбірок» між кримінальними групами середнього масштабу. Так от, поки з цим будуть розбиратися, суспільству важливо визначити пріоритети і оцінки (морального штибу) як для такої дивної війни. Її учасників занадто часто величають героями. Заспівали гімн України – герої, забарикадувалися в казармі – герої. Військові через те, що для оборони Криму жодних заходів не було вжито (люди не отримали ні зброї, не зайняли бойових позицій і наказу їх збройно, а не кулаками їх обороняти) потрапили в ситуацію, не передбачену жодним статутом. В цій ситуації не можна було за визначенням проявити героїзм.

            Натомість кримських військових по суті поділили на дві категорії – герої чи зрадники. Героїв – голосно славимо, а про зрадників (може, за виключенням турчиновського призначення Березовського) мовчимо. Тим самим, даємо зрозуміти, що зрада за такої непевної ситуації цілком зрозуміла і ясно одне – більшість військових, роблячи вибір, керувалася не присягою, не військовим обов*язком, а сімейно-побутовими обставинами. Прямо скажемо, картина не весела. Годилося хоча б не девальвувати поняття «героя», незаплямованість цього поняття може дуже знадобитися. Не завжди ж українська армія буде воювати так, як воювала в Криму – за російським сценарієм. На схожу тему читайте в статтях «Фронтовики» зачекались окупантів», «Віталій Ярема: я впевнений, що війни не буде…», «IN RE», «Чи витримає майдан атаку лестощів», «Возз’єднання в Інтері», «Як «тушки» стають демократами», «Тушки» ПРиБЮТ Батьківщину», «Реанімація ПРиБЮТу або споини про айбтнє», «Ю. Тимошенко, демонізуюч  І. Маркова підігрує Кремлю»