Більш ніж через два десятки років Незалежної України нас ощасливлюють пам’ятниками царських часів. І що характерно – відзначають не таких собі простих царів, а вибирають з них саме тих, які з особливим завзяттям і насолодою нищіли все українське. Досить згадати з цього приводу пам’ятник Катерині ІІ в Одесі, на охорону якого тепер від вдячних «підданих»  тратять за рік півмільйона гривень. І чи вбережуть Катерину, до якої досить неоднозначне ставлення українців, як добре пам’ятають хто видав наказ про знищення Запорізської Січі,невідомо.  Тим часом, в доповнення до Катерини з’явився Олександр ІІІ, монумент якому з’явився в кінці жовтня на Харківщині. Так  проросійські організації – одна з Москви, інша з Харкова вирішили відзначити 400-річчя сім’ї Романових. При цьому, мабуть щоб придати заходу важливішого значення було наголошено, що це досить дивне дійство на українській землі відбувається з благословення ще не царя, але вже близького до цього Володимира Путіна. Навіть без цього аргументу  Добкін і Кернес не задумались би для увіковічення ще одного царя в Україні. Ну а після «благословення» Путіна вони настільки запопадливо взялись до справи, що фігура одного з Романових одразу ж з’явилась в наміченому місці. Якраз там, де 30 жовтня 1888 трапилась аварія царського поїзду, який прямував з Криму у Санкт-Петербург.

Подія дійсно визначна. На ній багато чому повчилася в той час вся Росія. Цар і його сім’я не постраждали, хоча загинуло більше двох десятків осіб. Зате жителі імперії тоді переконались, що  в царській Росії розведено такий бардак, що їй залишилось недовго жити. Незабаром так і сталося. Олександр ІІІ відомий, як великий цензор всія Росії, сатрапи якого не допускали до друку жодних вільних думок. Українцям він удружив особливо. Це при ньому були видані сумнозвісні укази про заборону друку і навіть релігійних відправ українською мовою.

Для чого потрібні дії, які викликають такі невеселі спогади. Кремлю потрібно не лише оббілення більшовиків, приписування їм всіх чеснот, включаючи перемогу в другій світовій війні. Для реалізації поставленої мети йому важливо звеличити весь час існування Росії, включаючи і царський період, довести, що Росія за всіх часів випромінювала «велич і справедливість», а царизм «уособлював самодержавство, народність і православ’я». Та оцінку цих «досягнень» дає саме життя . І вона не сходиться з тим, що намагаються довести путінці.  На цю  ж тему читайте  «Росії вистачить одного царя», «Вибір українців: розчинитись в «руском імре»» чи бути собою», «Ведмідь готується до стрибка», «Нащадки Орди і європейський вибір», «Покірність ягнят»