Майданівці, з подачі Ю. Луценка повірили, що нове життя почнеться з того, що народ-переможець розжене зрадників і обере-найме Президента, який нарешті буде виконувати його волю. І от отримали П. Порошенка, чякий в період виборчого процесу говорив і діяв бездоганно, не втратив жодного голосу. Але варто йому було стати головою держави, як уже на інавгураційному банкеті почалися дива в зібраному там кагалі можна було побачити багато людей, присутність яких з будь-якого зібрання зробить зборище нечестивців. Дива продовжилися під час призначень. Майданівців Порошенко нагороджував в сосновному посмертно, а високі державні посади отримували інші. Апогеєм тижневого «царювання» Порошенка насправді стало  не підписання договору з ЄС, а історія з В. Медведчуком. Явний запроданець, на яком увже немає де ставити мітки замість СІЗО виноситься на вершину політики країни, з якої він добре познущався під час кумівського правління. А тепер вознісся. При чому вже не на тлі всеукраїнської політики, глобальної.

 З подачі В. Путіна, не надто майстерно завуальованої несподіваної рекомендації А. Меркель його кум стає центральною фігурою перегворів про мир на Донбасі. З тим, що щуку кинули в річку погодився П. Порошенко. І зробив це не відкрито, а по зрадницьки тишком-нишком, зарекомендувавши себе гравцем тіньового. Таким чином, Україна найняла не того П. Порошенка, якого знала, а зовсім  іншого. І тепер доведеться розбиратися, що там за кіт потрапив у президентський мішок. В час війни доручати  ведення переговрів кумум головного агресора і всерйоз обіцяти народу успіх – це вже занадто. На цю ж тему читайте в статтях  “Владці: мід багатством і благородством», «Пробудження олігарха», «Гіркін-стрілок формує жіночий підрозділ», «В Криму випробовують війну майбутнього», Проминки над Асоціацією», «Якщо не зрадник, то герой», «Багатоходівка Путіна», «Від мовної експансії до окупації»