Мітки: Кому і для кого потрібен гострий конфлікт між «Свободою» та КПУ? ЧИ поверне ПР свого вірного союзника. ЯК «викручуватиметься» КПУ перед своїми виборцями. Чого варті обіцянки комуністів. «Ліва ідея» як прикриття «руского маршу».

Ці політичні сили, перша з яких основується на засадах українського націоналізму, а друга, по суті сповідує анти західництво , азійство і російський шовінізм попри деяку подібність конкретних програм є крайніми політичними антагоністами і приречені на жорстку конфронтацію. Це настільки очевидно, що кожна з цих політичних сил своє вороже ставлення одна до одної не приховують. Але пророкувати, що в новому парламенті КПУ і Свобода зійдуться в клінчі не варто. Хоча цього багатьом, тим хто прагне заблокувати роботу парламенту дуже цього хочеться. Особливо в цьому заінтересована чинна влада, яка сподівається за рахунок спалаху гострого протистояння, направленого не на неї, компенсувати чималі втрати,  понесені на парламентських виборах, використати в своїх цілях крайню поляризацію антагоністичних політичних сил, з тим, щоб стерти зі своєї фізіономії непривабливі риси екстремізму і безідейності, постати перед суспільством в образі демократів, які спроможні захищати, примирювати.

Коли Свобода справді (негайно і всерйоз), відклавши на потім інші завдання кине всі сили на те, щоб поставити комуністичну ідеологію поза законом, то такі різкі дії стануть подарунком як чинній владі, так і самій КПУ. Такий крок націоналістів суттєво полегшить чергове зближення між цими політичними силами, приводів для якого вони наполегливо шукають. Активність «Свободи» на цьому (навряд чи головному в нинішній ситуації) напрямку дасть змогу ПР і КПУ, які по відношенню один до одного занадто далеко зайшли в передвиборчій полеміці, повернутися до союзницький стосунків, викрутитись перед своїми виборцями, знайти пояснення, чому «вірні ленінці» так покірно заходять в підготовлене для них «клятими олігархами» стійло.

Замість гучної конфронтації (якій потайки аплодуватимуть погребінські і корнілови) чи не корисніше для справи буде, коли «Свобода» переключить свої зусилля в дещо іншому напрямі і спонукуватиме суспільство, особливо виборців КПУ до того,  щоб ті відстежували, як КПУ «повертатиме країну народові», «боротиметься з олігархічними кланами». Варто врахувати, що на нинішніх виборах КПУ несподівано для багатьох і особливо для своїх союзників настільки агресивно використала напівзабуту ліву риторику (яку багато хто прийняв всерйоз), що потрапила в ситуацію, за якої саме собі нашкодила більше, ніж  би міг зробити це найзапекліший ворог. Так шо додаткових зусиль в даному разі докладати не варто. Тим більше, що жорстка конфронтація з КПУ може виглядати як наїзд  «Свободи» на ліву ідею. У всякому разі знайдеться чимало тих, хто саме так трактуватиме гучні конфлікти між антагоністичними політичними силами.

Надмірна увага «Свободи» до КПУ лише полегшить життя політичній силі, яка внаслідок занадто великого розриву між словом і ділом потрапила в глухий кут. І тепер шукає зручного приводу для поновлення співпраці з ПР. Між тим, спіймавши КПУ «на розтяжці» між тим, що вона декларує і що насправді робить є можливість довести суспільству, що за червоними прапорами та серпом і молотом, які використовуються КПУ міститься зовсім не ліва ідея, а ті ж самі анти західництво, азійщина вкупі з російським шовінізмом.