Чим більше в Україні говорять про реформи, тим в меншій мірі ті зміни, що відбуваються, можна назвати реформами. Свого Бальцеровича Україна не знайшла, та не надто й шукає. А чи можна провести реформи без реформаторів – питання риторичне. З величезної армії депутатів всіх мастей, роздутих чиновницьких штатів так і не народилося жодного діяча, якого без натяжки можна було б назвати реформатором. І не відомо, коли такі з’являться в тій ситуації, коли соціальні ліфти не працюють, а замість пошуку здібних людей відбуваються чергові перетасування вітчизняних, а тепер ще й зарубіжних бариг. За усталеної традиції, біля реформаторського корита крутиться велика кількість посадовців і тих, хто хоче зайняти почесні місця. Але результати, отримані на виході цієї метушні, що оголошення конкурсу реформаторів передчасне, а от конкурс анти реформаторів вже відбувається, так би мовити,явочним порядком. Претенденти на реформаторів, по суті, ведуть запекле змагання анти реформаторів.

            Перше місце тут по праву займає А. Яценюк. Вже з новим складом уряду результати в нього виходять ще гірші, ніж з першим. Він проявив повну неспроможність координувати дії Кабміну. А небажання турбувати олігархів компенсує продукуванням страшилок для українського загалу, щедро обіцяючи падіння життєвого рівня, підвищення цін і тарифів при заморожених, а то й знижених зарплатах і пенсіях. Про попередження загроз, реакцію на нові виклики навіть не йдеться. Стратегія уряду – її повна відсутність, плавання без руля і без вітрил. За яку справу не береться чоловік з добре підвішеним язиком, то ця справа неодмінно виростає в проблему. Так трапилось з бюджетом, який прийняли, опублікували, але в дію, по суті, не ввели. Уже те, що Яценюк, замість того, щоб, бодай, спробувати вивести з тіні цілі галузі економіки і направити кошти на соціально-економічний розвиток, посадив чиновників за розрахунки, як зекономіти на сніданках школярів і стипендіях для студентів та впровадження інших подібних новацій, повністю викриває його розуміння суті реформ. Та язиком теліпати – не ціпом махати. Кабмін Яценюка, схоже, занурившись в марну бюрократичну діяльність, зовсім  занехаяв організаційну і контрольну діяльність. На теренах організації справи, передбаченні викликів прем’єр-канцелярист - повний нуль. Коли ж до цього додати, що Президент досить індиферентно ставиться до економіки (за виключенням, хіба, «Рошену») і воліє в більшій мірі займатися дипломатією і політикою, то стане ясно, що місця реформаторів – вакантні. Не зважаючи на те, що Турчинов, Аваков і сотні інших чиновників намагаються заперечити цю істину.

            Якщо з реформаторами сутужно у верхах, то на нижчих щаблях управління ситуація ще гірша. Тож сподівання лише на те, що хтось з менш високопоставлених чиновників проявить реформаторський хист і наполегливість, примарні. Поки що матеріалу вистачає хіба що на конкурс анти реформаторів.

            На схожу тему читайте в статтях: «Порошенко – найкращий шанс», « Прикордонний фарс», «Свій до свого – по чуже», «Аваков – український Наполеон?»,» Ложкіну дали ложку», «Синдром Добкіна», «Обличчя і маски», «Нащадки орди і європейський вибір», «Покірність ягнят».