Повчимося у Андрія Чаянова

            ЧИ Є АЛЬТЕРНАТИВА ДИКОМУ РИНКУ?

            Слово «кооперація» мало б звучати по всіх усюдах, цікавити люд більше за інших. Ми – не про споживчу кооперацію. Тим більше не про кооператив післяперебудовного часу. Ми – про кооперацію 20-х років, яка народила для світу непересічних фахівців і теоретиків кооперування селян, таких, що їх знає весь світ, окрім нас, тобто жителів тих місць, звідки вони черпали свої ідеї, де досліджували проблему. І знаходили вирішення. Сільська кооперація, яка розцвіла в 20-х роках пишним цвітом, була розгромлена, поневічена варварським способом, а її теоретики й практики оголошені ворогами народу.  Розгрому не допомогло навіть те, що В. І. Ленін наприкінці життя зацікавився цією формою господарювання. Тоталітарний режим не міг терпіти ініціативи низів. А кооперація тієї пори саме цим і була характерна.

            Селяни наші, хто б вони нині не були - фермери чи одноосібники – стоять на роздоріжжі. І в традиційних господарських структурах, з усього видно, не виживеш і господарювати в одиночку не з руки. Як роз'єднуватися і як об'єднуватися? На яких основах і принципах? Ці питання ще довго хвилюватимуть людей від землі, хоч-не-хоч змушених робити вибір.

            Гадаємо, нині саме час селянину познайомитися з основоположними ідеями  відчизняних кооператорів, розробки яких ляґли вагомим внеском  в сучасне сільське господарство, яке існує нині в ряді цивілізованих країн.

            Із багатотомних робіт кооператорів популярністю, чіткими відповідями на складні питання відзначаються роботи Андрія ЧАЯНОВА, зокрема, «КОРОТКИЙ КУРС КООПЕРАЦІЇ». Подаємо уривки і цілі розділи з цієї роботи, коментуємо їх, посилаючись на сьогоднішні проблеми,зробимодеякі висновки.

1. ЩО ТАКЕ КООПЕРАЦІЯ?

                                                                      А. Чаянов

            Коли в наші дні говорять про майбутнє села, то найчастіше покладають свої надії на кооперацію. Саме слово «кооперація» стало тепер одним з найуживаніших… Після двох посмертних статей В. І. Леніна, їй присвячених, - кооперація стає однією з основ нашої економічної політики.

            … Незважаючи на те, що в кожній нашій волості працює  не один, а кілька кооперативів, далеко не всі, навіть практично знайомі з кооперативною роботою люди чітко розуміють її суть і не в повній мірі знають її основні ідеї і організаційні принципи…

            Вся сила промислових капіталістичних країн Західної Європи і Північної Америки та вся їх економічна влада над іншим світом залежить саме від умілого використання цих двох важливих засад нашого часу – удосконаленої техніки і правильної організації підприємств.

            Однак до цього часу ці засади застосовувалися переважно в міській переробній промисловості… Сільське господарство залишилось якось осторонь від цих завоювань людської культури і майже повсюдно велось по-старому в тисячах і мільйонах окремих дрібних господарств, розпорошених, не зв'язаних нічим між собою…

            Все це робить організацію землеробства на нових засадах справою важкою і складною… Як організувати селянство так, щоб для нього стали доступні всі ці завоювання науки і практики, часто можливі тільки за організації справи в дуже великих розмірах?.. Це питання найважливіше. І відповідь на нього дає нам застосування до організації села кооперативних засад.

            При цьому майже завжди виявляється можливим досить легко, не порушуючи роботи інших частин господарства і не руйнуючи трудового сімейного господарства, виділити окремі роботи і поєднати їх разом з сусідами в одне спільне діло…

            Всім відомі, наприклад, ті переваги, котрі у виробленні тваринного масла дають нам перед домашнім способом виготовлення сепаратор і механічні маслобойні. Однак користування ними недоступнее дрібному селянському господарству, яке має всього-навсього одну або дві корови. Не має перепони для того, щоб двадцять чи сорок господарств об'єдналися в спілку, спорудивши спільно невеликий маслопереробний заводик.., звозили молоко в свій кооперативний заводик, котрому доручається не тільки виготовлення масла, , але й його продаж.

            Ця проста ідея… здобула визнання. Нині ми налічуємо більше чотирьох тисяч маслопереробних товариств в Сибіру… на Кубані. Вони об'єднані в місцеві спілки, котрі… влітку 1924 року створили Всеросійську маслоспілку, поклавши на неї продаж масла на внутрішніх ринках СРСР, а також в Англії та інших закордонних ринках. Спілка ця, об'єднуючи в одне ціле виробіток масла із молока 2000000 корів, є чи не найбільшою світовою фірмою на масляному ринку, і цілком зрозуміло, що їй під силу використати всі технічні удосконалення і всі організаційні дослідження, котрі тільки можуть бути досягнуті…

            Майже завжди на основі кооперативної переробки і збуту масла починається кооперативна робота з поліпшення худоби і умов її утримання, виникають товариства зі спільного використання племінних биків, страхування худоби. …Все найголовніше в селянському молочному ділі виявиться збудованим на засадах великого виробництва і найбільш сучасної організації.

            Ці кооперативні засади можуть бути використані селянином і для організації інших галузей свого господарства.

            … Кооперативна дорога є для нашого селянства єдиною і дійсно правильною дорогою і що саме сільськогосподарська кооперація дозволяє організувати розрізнені раніше селянські маси, з'єднати їх безпосередньо з центрами народно-господарського і культурного життя радянської держави і дати їм можливість використати всі переваги великого господарства і поліпшенї техніки. При цьому особливо важливою є та обставина, що ці великі і організаційно-досконалі підприємства будуються в формах суспільного господарства, тобто і з соціального боку є вищою формою організації.

            КОМЕНТАР З ПОЗИЦІЇ НИНІШНЬОГО ДНЯ

            Вчитаймося в попереньо написані А.Чвяновим рядки рядки. З часу, як вони лягли на папір, минуло більше вісімдесяти років, а актуальність ідей, в них висловлених, не лише не зменшилася, а й незмірно зросла. Сільська кооперація, яка знайшла притулок і розвиток в багатьох цивілізованих країнах, в нас була розтоптана і атрофована до невпізнання…

            Так було. А що сталося пізніше, нині, коли, висловимося помірковано, став розвалюватися тоталітарний режим з його жорсткими адміністративними конструкціями? Що ж, будемо справедливими – зачатки отої низової кооперації з'явилися. На базі фермерських господарств виникли об'єднання зі спільного обробітку землі, з ремонту і використання сільгосптехніки. Перші кроки роблять спілки селян-власників. Де-не-де проривається кондовий формалізм під час показушного і вкрай пассивного реформування колгоспів-радгоспів. Але все це схоже на сплячку і не йде ні в яке порівняння з процессами, які відбувалися в 20-х роках минулого сторіччя.

            Як бачимо, тоді бал правили товаровиробники-одноосібники та їх найняті представники. Об'єднані виробничою кооперацією знизу до самого верху, вони самі, без перекупників і посередників виходили на внутрішній і зовнішній ринки. А значить, мали пристойний, не врізаний доход. Зароблені за кордоном гроші поверталися в село, працювали на розширення виробництва того ж масла чи картоплі, сприяли збагаченню селянских господарств.

            А що робиться в наш час, коли ознак виробничої та навіть осблуговуючої кооперації треба шукати днем з вогнем? Кожен це знає і бачить. Спритні, та ще, як кажуть, круті хлопці скуповують в селян сільгосппродукцію і сплавляють її в близьке і дальнє зарубіжжя. А величезні доходи, які при цьому одержують, в тому числі і в гривнях,  долларах, осідають на рахунках фірм-посередників, нерідко за кордоном. Виходить парадокс – працюють одні, кошти пожинають інші.

            Особливо дошкульно б'є відсутність виробничої кооперації по господарям особистих господарств. Їх обдурюють не лише заїзджі посередники, а й «рідні» латифундисти. Скаргами про те, як той чи інший селянин  здав бичка, а належну йому компенсацію нахабно привласнює контора, переповнені інстанції.

            Вихід із скрути, обману один – селяни на противагу тому, що відбувається, мають переслідувати свій інтерес. А він в тому, щоб збут продукції, її переробку не віддавати на відкуп ділків-посередників чи чиновників (що не набагато краще), а об'єднуватись, створювати свою інфраструктуру, розвивати кооперацію. Іншого виходу просто не має.

            2. ДЕ ВИ, ОРГАНІЗАТОРИ?

            Розглянемо особливості кооперативних форм. Їх відмінність як від приватних, так і від державних. З тим, щоб зрозуміліше було, що необхідно нині робити для того, щоб кооперація на селі зайняла належне їй місце. Отже, послухаємо, що каже з цього приводу видатний теоретик 20-х років.

                                                                                                                                  А. Чаянов

            «КАПІТАЛ СЛУГА, А НЕ ГОСПОДАР»

            Пригляньмося, одначе, що треба для того, щоб селянські господарства створили кооператив, щоб створені ними спільні підприємства були б дійсно кооперативними, і що відрізняє кооператив від приватних торговельних і промислових підприємств, з якими, на жаль, їх нерідко плутають.

            … Кооператив, це передусім, спілка господарств. І господарства, що входять в таку спілку, від цього не знищуються, а, як і раніше, залишаються.

            В кооперативах же тільки частина виробництва, та саме частина, де велике господарство має переваги над дрібним, об'єднується в спілчанську організацію. Сільськогосподарський кооператив є доповненням до самостійного селянського господарства, обслуговує його і без такого господарства не має смислу….

            Для того, щоб чіткіше уявити собі саму суть кооперації, порівняємо між собою два маслобойні заводи – один кооперативний, створений для своїх потреб селянами-скотарями, другий – приватний, що утримується яким-небудь капіталістом, підприємцем, що орендував його у Губраднаргоспу. Запитаємо себе, чиї інтереси керують і управляють роботою того й іншого заводу.

            Досить невеликого спостереження, щоб переконатися в тому, що приватний завод буде переслідувати вигоду того капіталу, котрий вкладений в його оборот. Головним завданням його буде поставити всю справу так, щоб на цей капітал одержати найбільший бариш, найбільшу частину прибутку.

            Інше ми бачимо в роботі кооперативного заводу. Для його влаштування і оборотів селяни вклали в діло такий же капітал, як і приватний підприємець, але інтереси цього капіталу, завдання одержання на нього найбільш чистого прибутку відходять тут на друге місце. Корінь всього підприємства, його душа лежить у вигоді тих селян, котрі доставляють молоко на завод і котрі спільними зусиллями створили цей завод для обслуговування своїх господарств. Завод кооперативний може не давати жодної копійки зиску на затрачений капітал, але він буде вигідний селянам, якщо завдяки йому вони одержать за молоко значно більшу виручку, ніж та, котру могли б виручити, продаючи молоко в чужі руки…

            Подібне перенесення уваги з інтересів капіталу на інтереси тих господарств, котрі об'єдналися в спілку і створили для себе кооперативне підприємство, і є найважливішим в кооперації. Кооперація завжди буде користуватися капіталом і дуже великими капіталами, бо без них в господарському житті обійтися не можливо, але не інтереси цього капіталу стоять в ній на першому місці, а інтереси тих господарств, котрі він обслуговує.  В кооперації капітал – слуга, а не господар. Тому і управління справами кооперативу влаштовується так, що в ньому керують не представники капіталу, не ті, хто дав більші гроші на ведення кооперативної торгівлі чи виробництва, а ті трудові господарства, для обслуговування яких виник і існує кооператив. Таким чином, нам ясно, що діяльність сільської кооперації направляється селянськими інтересами, і вся її робота визначається ними.

            Селяни цікавляться не тільки тим, щоб дешевше купити і дорого продати, але і багатьма запитами духовного життя, життя розуму і серця.

            Тому завдання кооперації не лише допомогти селянину одержати в своєму господарстві велику вигоду, але й допомогти йому також в справі освіти, в устрої його духовного життя. В цій справі кооперація може дати дуже багато, може бути навіть більше, ніж в інших сторонах сільського життя.

            … Ми повинні також спинитися на відмінності наших кооперативних підприємств від підприємств державних і з'ясувати, чому за останній час державні  органи значну частину державних підприємств в галузі сільського господарства нерідко передавали і продовжують передавати кооперації.

            В руки сільськогосподарської кооперації передано справу постачання села насінням і сільськогосподарськими машинами, прокатні пункти, племінні бики, місцеві… заводи, а також в останній рік всі молочні підприємства «Держмолоко»…

            Чому це так? Чому кооперативний аппарат визнається в справі обслуговування села більш досконалим, ніж державні підприємства?

            Кооперація під щоденним контролем.., не пов'язана адміністративними розпорядженнями центру, гнучка в господарській роботі, така, що допускає найшвидщий і вільний прояв вигідної місцевої ініціативи – є найліпшим аппаратом там, де вимагається організована місцева самодіяльність, де в кожному окремому випадку треба гнучко призвичаюватися до місцевих умов і враховувати найдрібніші особливості кожного містечка і кожного місця роботи…

            Сказаного нами цілком достатньо для того, щоб зрозуміти, що може означати для села розвиток  кооперації і яке велике майбутнє їй належить.

            КОМЕНТАР З СЬОГОДНІШНЬОГО ДНЯ

            Одразу задамось головними питаннями. А чи потрібна взагалі нашому селу отака кооперація  чаяновського зразка? І якщо потрібна, то чому до цього часу залишається малозапитуваною? На ці не прості питання відповімотак. Обставини (а можливо, їм «допоміг» і менталітет романтиків і максималістів) зробили з нас людей, які впадають з однієї крайності в іншу. За кілька років від суцільного одержавлювання і колективізування здійснюється повний розворот під прапор крутого егоістичного  бізнесу, коли доходи вибиваються будь-якою ціною, а наймасовішими об'єднаннями стають товариства з обмеженою відповідальністю, яких в народі називають трохи по-іншому – товариства з кримінальною безвідповідальністю. При цьому як борці за комуністичну ідею, так і їх антипод из прихильників нагромаджувачів капіталу, роблять вигляд, що народу нічого не залишається, як робити вибір лише з двох запропонованих. Тобто перебування в ТОВ  або… у бізнесі. Замовчується третій напрям – кооперація, яка пом'якшує перехід з «царства свободи» в «царство чистогану», залучає широкі маси до підприємництва, утверджує соціальну справедливість.

            Які ж умови для розвитку сільської кооперації нині є, а яких бракує?

            В нас є фермерство, яке набирає сили і вже пробує створювати власну інфраструктуру. І коли затримується з цим, то лише тому, що покладає мало не всі надії на державних чиновників чи спонсорів з приватного бізнесу. Алені чиновники, ні спонсорив цьому не заінтересовані, а якщо й мають сякий-такий інтерес, то лише заробити капітал чи нажити авторитет на позірній допомозі  хліборобам. Вихід один: кооперування селянами власних коштів, створення своїх структур – від прокатних пунктів сільгосптехніки до банків,. І коли б держава в особі центральних і регіональних структур усвідомлювала свій інтерес, то вона б в ході приватизації спадщини колгоспів-радгоспів ірізних машинних баз наддала б пільги фермерським та селянським господарствам щодо їх придбання. Але цього не сталося. Селян, по суті, під приводом розвитку не дрібних, а великотоварних господарств не допустили до розподілу колгоспного майнаю

            Фермери нині не головний «матеріал» для кооперації. Найбільш масовий і ще зовсім не запитуваний резерв для неї – це особистігосподарства сільських жителів. Це нині найдрібніші, але й найстійкіші осередки сільської економіки. Дядьківські двор з міні-фермами єдині, яким нинішні негаразди не заважають збільшувати виробництво тваринницької продукції, нарощувати поголів'я худоби. Цей сектор вирішив би найбільш гострі продовольчі проблеми, якби його можливості не гальмувалися. По-перше, жорстким адмініструванням замельних питань, по-друге, відсутністюбудь-якої механізації.

            Особисті господарства, якими, по суті, займаються всі селяни, це величезний массив, який вимагає до себе нових підходів. Селяни скаржаться на те, що різного роду заготконтори і малі підприємства нахабно обманюють виробників, за рахунок селян посередники одержують великі доходи, виробникам не виплачують належної компенсації, залишаючи її в себе.

            Нині в нас є все для кооперації: селяни, яких обманюють, кому не лінь, кладовища техніки, яка б у руках власника ожила. Є бажання селян жити по-іншому, по-людськи. Все є. Бракує одного: організаторів кооперації.

            Коли послухати нинішні передвиборні хори претендентів на крісла в парламенті, то в селян багато захисників. Цілу низку селянських партій створено. Та щось не чути, щоб вони хоч якоюсь мірою захищали рядових селян, виражали їх інтерес.

            Популістського галасу чимало. Бракує одного – роботи з реформування сільського господарства, організаторів справжнього кооперативного руху, який би об'єднав селян, вивів їх на ринок як внутрішній, так і зовнішній. Без встановлення цивілізованих стосунків ніякого паритету цін не буде, а селянин-виробник й далі буде об'єктом для збагачення ділків і чиновників.

Продовження циклу "Кооперація: історія і сучасність" ("І споживач і господарі", "Допомогти селянским господарствам", "Кредит для селянина" )шукайте в каталозі статей (Кооперація: Історія і сучасність)