Головна » Статті » Мої статті

Кооперація проти комерції

Кооперація проти комерції 

 В початковій фазі реформи на роль головних гравців в аграрному секторі претендували створені на базі реформування колгоспів і радгоспів приватні сільгосппідприємства та фермерські господарства. Та це колишнє протистояння зійшло нанівець, поскільки чимало фермерських господарств, доточуючи отримані наділи за рахунок земельних паїв односельців щодо обсягів виробництва досягли рівня середніх сільгосппідприємств. Навіть можна сказати, створились умови для економічного хепі-енду, але… З»явилась і стала швидко утверджуватися, використовуючи недореформованість галузі , в якій хронічно бракувало обігових коштів,третя сила. Колишні спонсори сільгосппідприємств, участь яких раніше обмежувалась поставками пального, добрив, пестицидів в обмін на вирощене, вдавшись до викупу корпоративних прав, самі стають користувачами землі. Одним комерційним структурам земля стала потрібною для розвитку і доповнення основного бізнесу, інших заохотила перспектива агробізнесу.
 Нові гравці прийшли в сільське господарство не тільки з грішми, а й зі своїми правилами гри. Коли середнє сільгосппідприємство і фермери господарюють на територіях, прилеглих до конкретних сіл і масштаби їх землекористування не перевищують оптимальних розмірів в кілька тисяч гектарів, то вертикально інтегровані агрохолдінги, або як їх ще називають –латифундії, не рахуються ні з ареалом сіл, ні з адміністративними межами районів і областей. Володіння найбільших з цих структур вже перевищують півмільйона гектарів і загострення боротьби за володіння земельними паями і поглинання середніх підприємств, що нині набирають розгону, свідчать, що недовго чекати часу, коли з»являться латифундії-мільйонники.
 Вага латифундій, які представляють великий бізнес в агросекторі, стрімко зростає. Нині з 18,3 млн. га орних земель найбільшим з них належить 2,5 млн., або 14%. Варто визнати, що саме подільності потужних аргохолдінгів з великими землеволодіннями нашу країну знають в ділових колах за рубежем. За минулий рік на глобальний ринок ІРО для залучення міжнародних капіталів вдалося вийти лише 4 українським структурам і 3 з них – «Авангард», «Агротон» і «Агрогенераціон» займаються сільським господарством. Але при всьому тому, бізнесові успіхи користувачів величезних масивів мають обмежений характер. Поскільки процеси занепаду сільських територій, деградації сіл не лише не зупиняються, а й наростають. Тим часом поглинання середніх сільгосппідприємств, які міцно пов»язані з життям сіл і побутом селян шляхом викупу корпоративних прав проявляє тенденцію до зростання.
 Так, латифундії мають ряд переваг перед середніми і дрібними сільгосппідприємствами, особливо в тому сенсі, що використовуючи великі площі землі, мають змогу розпоряджатися великими обсягами продукції, що приносить додаткові прибутки. Але, по-перше, цих переваг дрібніші товаровиробники можуть їх позбавити, згуртувавшись, створивши збутово-закупівельні кооперативи, які, залишаючи сільгосппідприємства самостійними, в той же час дадуть їм можливість оперувати такими ж, або ж свівставними обсягами продукції. І, по-друге, переваги монстрів землекористування просто бліднуть, коли заторкується проблема ефективності основного селянського дійства – догляду і обробітком землі, вирощування врожаю. В цих справах найманий працівник не зрівняється з господарем.
 Як реакція на земельну експансію латифундій, на місцях стали виникати різного роду об»єднання і кооперативи. Прийшло розуміння, що для конкуренції з більш потужними структурами потрібно об»єднувати сили і засоби. Гуртом розвивати і використовувати інфраструктуру, передавати виконання ряду функцій створеним на кооперативних засадах утворенням. Запоріжська область – одна з тих, де такі процеси проходять найактивніше. В створену тут в 2008 році «Козацьку зернову компанію» за перший рік вступило 41 сільгосппідприємство з 140 тис. га землі. Ріст масштабів компанії продовжився. Тож тепер, об»єднуючи сільгосппідприємства з кількома сотнями тисяч га землі, вона здатна конкурувати за масштабами збуту зерна та іншої сільгосппродукції з латифундіями. Ініціатором створення такої структури, одним із семи її засновників став директор ПП «Аскон» Геннадій Новіков. Ілюстрацією того, як аграрії країни поставились до процесів, які відбуваються в Запоріжжі, може слугувати такий факт. В минулому році представники аграрного союзу України – самоврядної незалежної організації, яка об»єднує понад 14 тис. виробників сільськогосподарської продукції, обрали Геннадія Новікова головою. Тим самим підтримавши зусилля щодо відродження і утвердження сільськогосподарської кооперації.
 КООПЕРАТОРИ З КОЗАЦЬКОГО КРАЮ
 Якщо в інших областях в останні роки спромоглися створити по десятку-другому обслуговуючих кооперативів, то на Запоріжжі одразу розпочали з реалізації масштабного проекту. І в ході непростої діяльності з реалізації наміченого змогли осягнути, яка непроста ситуація склалася в сільському господарстві і яких заходів треба вжити для її виправлення. Напрацьований тут досвід згодом знадобився і в масштабах країни.
 Те, що відбувалося в запоріжських степах, найбільше торкалося власників реформованих сільгосппідприємств та фермерів. Вслід за безгрошів»ям і засиллям бартеру зразка 90-х років прийшла інша загроза. Так звані «спонсори» селян, які раніше заробляли на нееквівалентному обміні промислової і сільськогосподарської продукції, пішли далі – почали скуповуватиу власників і засновників сільгосппідприємств різних форм корпоративні права і створювати величезні екс-територіальні латифундії. Причому, обсяги землекористування в цих структурах змінювалися. Якщо кон»юнктура світового ринку по зерну, соняшнику чи рапсу була сприятлива, то захоплені площі засівались повністю. Якщо ціни падали з тієї чи іншої причини,то чимало орендованої цими структурами землі залишалося без обробітку. Скажімо, в 2008-2009 роках, коли з експортом зерна склались труднощі, та й світові ціни підвели, найпотужніші агрохолдинги країни, в розпорядженні кожного з яких налічується не одна сотня тисяч гектарів знизили виробничу активність, перестали засівати майже третину площ. Можна уявити,що сталося б з продовольчою безпекою країни, якби подібним чином повели себе поки що головні виробники – середні сільгосппідприємства, фермери, хазяї селянських господарств. Але селяни працювали, як завше, не оглядаючись на цінову кон’юнктуру ринку. «Простій» землі виявив ще одну особливість недорефоромаваної галузі: аграрні «важковики» утримували непотрібну їм для використання землю лише для того, щоб в разі відміни мораторію на її продаж дістати першочергове право на її викуп. Зате в 2010 році, коли за інформації Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН індекс цін на продовольство шість місяців поспіль досягає максимальних значень, великі землекористувачі не тільки повернули наявні площі в обробіток, а й стали розширювати землеволодіння, оголосивши про їх збільшення хто на 50, хто на 100, а хто й на 300 тис. га. А щоб досягти цих результатів, треба поглинути не одну сотню середніх і дрібних сільгосппідприємств.
 Але цю, чергову експансію потужних структур запоріжські аграрії «середньої руки» зустріли спокійніше, ніж попередню. Бо зуміли підвищити свою конкурентноздатність. Поскільки далеко не всі власники сільгосппідприємств,фермери горіли бажанням на догоду латифундистам перекваліфікуватися з господарів в найманих працівників.
 Повз увагу критиків цієї форми господарювання не пройшов той факт, що власники великих землеволодінь, певно, усвідомлюючи недоліки дистанційного управління, крають землеволодіння на дрібніші шматки, створюючи філіали, які співставні щодо розмірів з середніми сільгосппідприємствами. Але такий вимушений захід лише частково виправляє ситуацію, та цілком виправити її не може. Адже власники, як були далеко від сіл і селянських потреб, так там і залишаються: філіалами керують не господарі, а наймані виконавчі директори. Потреби сільських громад, соціальний розвиток сіл – не їх компетенція. З усіма наслідками, що з цього випливають. Селяни з занедбаною інфраструктурою сіл, з присадибними господарствами, які потребують допомоги більш потужних структур, залишаються наодинці з проблемами. Щоб остаточно не занепастити села, вважає Геннадій Новіков, треба за прикладом економічно успішних країн, обмежити землеволодіння і землекористування. Створити умови,щоб власники земель жили і працювали в сільській місцевості. І таким чином, під громадським наглядом вели б справи так, щоб не лише самі збагачувалися, а й розвивали сільські території. А поскільки таких умов не створено і в село може прийти і зайняти необмежену кількість землі будь-який «спонсор» з капіталом і зв’язками , то сільським господарям нічого іншого не залишається, як підвищувати конкурентнозданість шляхом об’єднання сил.
 В Запоріжжі, перш ніж дійти до створення кооперативної компанії, починали з малих справ, які мали переконати сільгоспвиробників – донести до них просту істину: що гуртом можна зробити більше, ніж нарізно. 
Спомини про майбутнє
 Те, що відбувається нині на Запоріжжі та в ряді інших регіонів не є чимось принципово о новим. Кооперація, як засіб організації населення і спільне використання коштів стрімко розвивалась ще в кінці 19го, початку 20 ст.. І епіцентром її розвитку були тодішні Росія і Австро-Угорщина, зокрема і українські землі, які входили до складу імперій. Ідеї і напрацювання російських і українських вчених і практиків – кооператорів тієї пори й нині відомі в світі, і широко використовуються. Сучасним же українським аграріям доводиться відновлювати кооперативні засади навіть не з «нуля», а з мінусових позначок. Справа в тому, що взявши на озброєння окремі кооперативні ідеї тоталітарна влад більшовиків довела їх до повного абсурду, який більше як сімдесят років існував в образі повністю одержавлених колгоспів і радгоспів, які без кінця реорганізовувались, але так і не забезпечили достаток продуктів харчування. І дуже непросто нині переконати сільгоспвиробників, особливо фермерів, які зовсім недавно зазнавали тиску з боку великотоварних монстрів, що колгоспи, які почили в бозі і класична кооперація зовсім не одне і теж. Перші основувались на суцільному одержавлені, командних методах управління, другі - на приватній власності і свободі господарських дій.
 Мабуть, що потрібен певний час, вважає Геннадій Новіков, щоб минуле забулось, і селяни особливо старшого віку перестали плутати колгоспи з кооперацією, і сміливіше йшли на взаємовигідне співробітництво, для розвитку ділових зв’язків між всіма власниками – від селян-пайщиків, до сільхозпідприємств. Агітуючи за застосування кооперативних засад Геннадій Васильович об’їздив майже кожне село на Запоріжжі. Звісно, в першу чергу шукав однодумців серед власників сільгосппідприємств і фермерів. Наслухався як оптимістів так і скептиків. І щоразу радів, коли знаходив ділову підтримку, підтвердження своїх думок щодо перспектив розвитку кооперативних засад. Як оце недавно, коли група молодих селян попросила в нього поради і підтримки. Виявилось, що молоді чоловіки займаються вирощуванням свиней на продаж. Звісно змушені робити це за дідівськими технологіями у власних дворах. А оце надумали об’єднати сили і кошти, щоб збудувати міні-ферму, оснастити її сучасним обладнанням і разом працювати. Радячи як приступати до такої вагомої справи, подумки радів, що молодій порослі колгоспно-радгоспне минуле вже не заважає об’єднуватись. 
Господарі і посередники
Господарі середніх і дрібних сільгосппідприємств тривалий час не могли обійтись без посередників. В кожному випадку керівники сільгосппідприємств, коли треба було збути сільськогосподарську продукцію чи закупити добрива або засоби захисту рослин, вимушені були звертатися до них. Бо порівняно невеликі обсяги реалізації вирощеного, як і придбання різного роду матеріалів були нецікаві ні оптовим продавцям, ні покупцям. Тож чимало коштів, зароблених нелегкою працею селян, осідало в кишенях тих, хто не орав і не сіяв. А вирішити цю давню проблему спільними силами виявилось не так вже й складно. Коли запоріжці за допомогою керівників обласної організації Аграрного союзу організували тендер з закупівлі засобів захисту рослин, та ще й запросили до нього представників сусідніх областей, масштабним заходом зацікавилися, представивши свою продукцію, 16 компаній. Тож було з чого вибирати. Заявок поступило більш як на 50 млн. грн. В результаті сільгоспвиробники змогли закупити пестициди по ціні на чверть нижчою, ніж раніше. Тобто, кошти, які раніше поглинали посередники, залишилися в розпорядженні тих, хто їх заробив. Причому, виявилось, що торговельним компаніям такі торги (великими партіями і напряму з сільгосппідприємствами) теж вигідні. Поскільки їм не треба витрачатись на утримання ділерських і посередницьких фірм. Наступні тендери такого ж пошибу підтвердили безсумнівну вигоду використання кооперативних засад як під час реалізації сільгосппродукції, так і в ході закупівельних операцій. Тепер, маючи досвід обласного масштабу лідери Аграрного союзу України розповсюджують його на інші регіони. Пройшли або готуються аукціони з заготівлі пального для весняної сіви, добрив, засобів захисту рослин.
 Не менш ефективним обіцяє стати використання кооперативних засад ще на одному актуальному напрямку. Не є секретом, що аграріям бракує сучасної сільгосптехніки. Як і те, що ситуація використовується різного роду спритниками. З»явились і непогано себе почувають фірми і цілі компанії, які спеціалізуються на виконанні трудомістських операцій. Особливо приваблива робота – збирання готового врожаю. Комерційні збирально-транспортні загони, оснащені імпортними зернозбиральними комбайнами і великотонажними автомашинами, просуваються під час жнив з півдня на північ, пропонуючи послуги. А поскільки в багатьох сільгосппідприємствах сільгосптехніка зношена, а в деяких її і зовсім не залишилося, то сільським господарям нічого не залишається, як погоджуватися на будь які умови, віддавати за послуги чверть, а то й третину врожаю. Ідея – а чому б на противагу «гастролерам» не створити під егідою Аграрного союзу кооперативні механізовані загони, які б відрізнялись від комерційних, зокрема, й тим, щоб надавали послуги за економічно обґрунтованими, фіксованими цінами – була випробувана в Запоріжжі і засвідчила, що справа варта заходу. Але, як перший етап, за яким мають послідувати наступні. Адже економічна вразливість і неконкурентноздатність середніх, і особливо дрібних сільгосппідприємств починається з того що бракує сучасної техніки. До того ж не має мотивації поповнювати технічний арсенал. Адже коли фермер чи селянин-одноосібник якщо й стягнеться на якесь знаряддя, то воно, зважаючи на невеликі обсяги землеволодіння, буде використовуватись неефективно і окупність розтягнеться на десятки років. Вихід з ситуації аграрії вже бачать – створення спершу механізованих загонів, а згодом – і технічно-технологічних станцій кооперативного типу. Тобто, таких, які призначені не для отримання прибутків, а для надання послуг тим господарям, хто їх заснував і виділив кошти для утримання. В такому разі сільські хазяї отримають простір для господарських дій. Один з них купить потужний трактор чи зерновий комбайн, будучи певним, що він окупиться якщо не на власних полях, то в складі механізованого загону чи техніко-технологічної станції. Інший господар взагалі може не тратитися на придбання сільгосптехніки і не потерпить від цього збитків. Оскільки матиме змогу отримати послуги за прийнятними цінами.
 Початкуючі кооператори розуміють, що це лише перші кроки, бо сучасне сільгоспвиробництво, створення однаково сприятливих умов для діяльності різних за розміром і спеціалізацією сільгосппідприємств вимагає більш глибокого кооперування – створення інфраструктури, транспортної логістики. Кооператори приступили до будівництва елеватора не для того, щоб його персонал займався бізнесом , а щоб сприяв бізнесу своїх засновників надаючи послуги за собівартістю. А хто рахував, які втрати несуть сільгоспвиробники, коли замість залізничних перевезень використовують автотранспорт? А от в кооперативній «Козацькій зерновій компанії» порахували. І зробили відповідні висновки. Формувати великі партії зерна і соняшнику з невеликих надходжень, які поступають з середніх сільгосппідприємств дозволяє по-перше обходитись без посередників-закупівельників, що вже економить кошти. По-друге реалізовувати товар швидко і за більш високою закупівельною ціною. Але для підвищення ефективності одного збільшення оптових партій замало, потрібно переглядати всю транспортну логістику,і вносити в неї корективи. Справа варта заходу, виявилось, що залізничні перевезення сільгоспвантажів на тривалі відстані втричі дешевші, ніж автомобільні. А поскільки сільгосппідприємства середньої руки,на відміну від потужних агрохолдінгів і латифундій через невеликий обсяг перевезень на залізницю й не потикаються, то на кожній тонні зерна та інших вантажів втрачають понад 100 грн. Використовуючи досвід запоріжських кооператорів-зерновиків, які зайнялись налагодженням перевезень залізницею, Аграрний союз України впритул зайнявся вирішенням цієї проблеми. Зокрема, розроблено кілька проектів приймально-розвантажувальних пунктів на ряді залізничних станцій. В них розміщуватиметься все необхідне – лабораторія, ваги, ємкості на 1 тис. тон, обладнання для завантаження вагонів. Передбачено за 4 роки увести в дію три десятки таких пунктів. І таким чином повернути сільгоспвиробникам забуті блага залізниці. Крім того, програмою передбачено спорудити в тих регіонах, де бракує ємкостей для збереження зерна і соняшнику, 10 міні-елеваторів на 35 тис. тон кожен, ряд інших об»єктів. Окрема програма, в реалізації якої бере участь Агросоюз України – це будівництво оптових ринків сільгосппродукції. Об»єднані в цій структурі сільгоспвиробники вважають, що ці та інші об»єкти мають споруджуватися і функціонувати за допомогою і під контролем держави і основуватись на кооперативних засадах. Під контролем держави і кооператорів-сільгосвиробників споруджені об»єкти працюватимуть на загальне благо. Лише в такому разі можна створити таку інфраструктуру, коли продукція без зайвих перешкод, втрат і переплат напряму поступатиме від сільгоспвиробника до споживачів. Наведення порядку в цій сфері здешевить продукти харчування.

Категорія: Мої статті | Додав: boleslav (12.31.2011)
Переглядів: 445 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: