Історія із здачею Криму і красномовним заохоченням Кремля діяти в обраному напрямку колись таки буде досліджена, але факт залишається фактом. Що В. Путін ніколи не зміг би захопити півострів без жодного пострілу, якби йому не підігравала тодішня влада, яка плавно трансформується (не розголошуючи таємниць) в нову, ніби-то революційну владу. В умовах повної зради верхівки України , дивного спротиву військових, посланцям Путіна доволі просто вдалося здобути репутацію «ввічливих чоловічків». Вони йшли на війну, а їм відкрили зелені коридори, тут хоч-не-хоч станеш вдячним і ввічливим.

            В Донбасі ця гармонія порушилася. Тут зрадники намагалися виглядати перед українцями респектабельними державниками. Якщо самі не підставлялися під кулі і міни, то бодай менше заважали робити це  патріотам. В Донбасі, на відміну від Криму, лунають постріли. І не лише з легкої зброї. Дивна війна, де замість того, щоб стріляти – співали гімн – перетворилась на звичайну – грязну і смертельну війну. А на війні як на війні.  «Ввічливих чоловічків» стали десятками відправляти в Росію в цинкових гробах. І ті з них, які не одразу зустрілися зі своїми кулями, гранатами чи мінами, стали повніше виражати свою внутрішню сутність. «Ввічливі чоловічки» стали проявляти себе цинічними вбивцями і нікчемними мародерами. Виявилося, що з Росії в Україну валом валить зібрана з усіх регіонів нечисть, якої досить багато накопичилося за два десятки безперервних внутрішньо російських воєн, які не кінчаються ніколи.