Едуард Русяновський

            Окрім явних зовнішніх загроз з боку Росії українське суспільство стривожене ситуацією в середині країни, недостатньою мірою єдності політичних сил, які підтримують Євромайдан. Є явні ознаки суперечностей, загострених тим, що ВО «Батьківщина», не надто проявивши себе в боротьбі з режимом Януковича, виявилася набагато спритнішою при розподілі портфелів та щодо наведення контактів з опонентами і прямими ворогами. З цієї політичної сили надходять чіткі сигнали про переговори з залишками ПР, а через них – і безпосередньо з окупантами. Ряд високопоставлених бютівців не бачать нічого поганого в тому, щоб погодитися з вимогами Росії і відкласти президентські вибори на грудень. Можливим предметом для переговорів вважається і надання російської мові статусу державної в Україні. В чутках про допустимість переговорів БЮТу із інших чутливих питань не було б нічого надзвичайного, якби не виявилося, що вони де-факто взяли під свій контроль і ВР, і уряд. В парламенті склалася ситуація повної переваги «Батьківщини», яка все менше звертає увагу на позиції «Удару» і «Свободи». І має для цього підстави. В БЮТу є реальна можливість якщо не створити нову більшість з ПР, то, погрожуючи цим, не особливо рахуватися із партнерами по коаліції. Реальні дії міністрів-бютівців вселяють тривогу. Силовий блок уряду, радуючи присмирілу ПР, дозволив всім чиновникам і силовикам, хто хотів покинути Україну, це зробити, до того ж не з порожніми руками. По-суті, провалено розслідування злочинів «Беркуту» та інших правоохоронців. Зате стимулюється повернення в Україну одіозних фігур, які порушували закони і Конституцію, але… в угоду БЮТу. Такі, скажемо, як двічі чи тричі генеральний прокурор С. Піскун. А коли заглянути в кадрову «родословну» ряду новопризначених міністрів і чиновників по квоті «Бітьківщини», то впору за голову хапатися. Поскільки така кадрова політика протилежна вимогам Майдану. Куди не ступиш в коридорах влади, всюди «любі друзі». Якщо не самої Ю. Тимошенко, то Яценюка чи Турчинова.

            Ситуація така, що на будь яку тривогу з приводу єдності дій варто реагувати чесно, зважено і оперативно. Та ба. Замість того, щоб тримати людей в курсі справ, їм підсовують сурогати амбіцій новоявлених вождів. На піку тривог з*явилася в «УП» стаття Ю. Тимошенко. Дивна публікація як для такого часу, коли так багато питань і так мало відповідей на них. Тим часом пані Ю., виявляється, тривожить не «хліб насущний», а речі не конкретні і дуже віддалені від сьогоднішньої реальності. Вона, мов би наслідуючи В. Леніна в його «Листах здалека» (який теж тоді знаходився в Німеччині), як справжній вождь клопочеться не про реальні проблеми нової влади, термінове виправлення ситуації, а одразу про світле майбутнє народу. В тому разі,звісно, коли той віддасть їй голоси на президентських виборах, тоді лише зміни перевтілення відбудуться. Зокрема, стане реальністю передбачення-осяяння леді Ю., висунуте в заголовок статті – «Україна виконає свою місію із визволення Росії».

            В погоні за сенсаційними «викриттями» літературні поденщики написали красивий, але брехливий текст. На зразок того, що «російський режим навіть нівелював історичну роль Росії в другій світовій війні. З визволительки він перетворив її на загарбника». Насправді, Росія ніколи не була визволителькою. Сталін проявив себе набагато вмілішим і успішнішим «збирачем земель». І Путін в нього лише вчиться. Просто ВВП після тривалої перерви згадав про «місію» Росії і відтягав Крим, не без допомоги численних «тушок», які вийшли з гнізда Тимошенко і Турчинова.

            А пророкувати українцям  «місію визволителів» не варто. Ідею цю добре «обкатали» росіяни і тепер бачимо, що з того вийшло. Українці дійсно пробудилися і лестощами їх ні виступами на Майдані, ні вождістськими листами з Німеччини навряд чи хто візьме. Тим паче Тимошенко, яка залишила після себе глибокі сліди.

            Так і бачу повернення леді Ю. з Німеччини. Вона вийде на трибуну і оголосить, як В. І. Ленін з броневичка, щось не менш значуще і символічніше, ніж запевнення, що «соціалістична революція таки відбулася». Тоді «місія» тимошенківської України, як і путінської Росії, точно розшириться з регіонального до світових масштабів. Чого не придумаєш заради повернення в велику політику. Може, все таки годилося зайнятися реальними буденними справами, в тому числі приструнити однопартійців? З світовою революцією, на яку натякає леді Ю., зачекаємо.

            Щось таки сталося з основними фігурантами газових домовленостей 2009 року. У всякому разі обоє – і Путін, і Тимошенко, ведуть себе неадекватно. Перший умудрився ізолювати від світу Росію, а Ю. Тимошенко пророкує Україні невдячну і ефемерну «місію визволення Росії»