Схоже, що нинішня українська влада в своїх малозрозумілих «реформах» і «мирних устремліннях» ніяк не може обійтися без В. Медведчука – політика, який давно і не з власної волі викинутий за межі політичних процесів. Перше публічне явлення  збанкрутілого діяча на мінських переговорах видавалося безглуздою і мало вмотивованою дією, що має випадковий характер. Але подальші перипетії мінських переговорів показали, що на участі В. Медведчука в цьому затяжному процесі наполягає Кремль. До пов’язаних з цим планом маніпуляцій Путін залучив всі засоби і резерви, які має. Після тривалої перерви заговорив В. Янукович, давши зрозуміти, що час В. Медведчука настав. Що стосується Льовочкіна, якого «Опозиційний блок» визнав своїм лідером, то в цій якості той не влаштовує кремлівських діячів. Підхід простий – хто зрадив один раз, може це зробити вдруге. Тож, замість Льовочкіна  кремлівські і київські путінці хочуть бачити В. Медведчука. Дарма, що той не має за душою нічого, крім гарної дружини і неправедно нажитих статків. Не має Медведчук ні депутатського статусу, ні відповідного рейтингу. Зате має маніячку ідею розвалу України через її федералізацію і повне довір’я Путіна. Цілком можливо, що неприйняттям Льовочкіна Кремль проявляє невдоволення діями створеної з допомогою чинної влади України прокремлімської опозиції у ВР. Певно, вважаючи, що вона, віддячуючи за поміч при проходженні в парламент, не досить активно вимагає форсування змін устрою України в напрямку федералізації. В у вірності Кремлю і планах перетворення України в Новоросію з В. Медведчуком дійсно ніхто не зрівняється. Навіть запопадливий Льовочкін.

            Отож, українські високопосадовці, продовжуючи курс таємних домовленостей з Кремлем, якимось чином і хтозна за чиїх рекомендацій увели одіозного Медведчука в склад делегації… від України. Те, що одіозний діяч нібито займається вузьким питанням – обміном полоненими – ще більше насторожує. По-перше, це не таке вже другорядне питання. По-друге, це дуже тонке питання, вирішення якого цілком залежить від особи перемовника. Російська сторона в ході обміну полоненими веде їх «фільтрацію», не допускаючи звільнення переконаних націонал-патріотів. І Медведчук для Кремля занадто зручна фігура в якості головного «фільтратора». Чим з більшою наполегливістю українські власті підштовхують Медведчука до російсько-українських перемовин, тим більше переконання, що справжнім мотивом таких контактів є пошуки спільних дій… не на користь України.

            Що стосується В. Медведчука, то за численними свідченнями ЗМІ, у нього багата біографія боротьби проти української України. Ще замолодом він проявив себе на цьому поприщі в якості офіційно призначеного адвоката відомого поета-дисидента В. Стуса він так його «захищав», що той надовго став в’язнем радянських тюрем, де й закінчив своє страдницьке життя. Чи для того, щоб Медведчук в незалежній Україні міг творити все, що завгодно?

            На цю ж тему читайте в статтях: « Медведчук – політична фальшивка?», «Каїн, а де Авель?», «Від штучної опозиції – до справжньої», «З бариг – у патріоти», «Хто і для чого найняв В.Медведчука» "На службі «російського світу», «Чи «надують» Медведчука до розмірів успішного політика».