Головна » Статті » Мої статті

НАЗАД В СРСР


Досягнення Білорусі, яка по суті, продовжила будівництво «реального соціалізму», через два десятиріччя виявили свою повну ілюзорність. Принесення демократії в жертву стабільності і збереження економічного потенціалу лише утвердили тоталітаризм і призвели до того, що в 2011 році  наші сусіди побили всі рекорди інфляції і падіння рівня життя населення.

 В спокійному Казахстані, яким всі 20 років править «національний лідер» Н. Назарбаєв якраз під час святкування 20 - ої річниці незалежності спалахнуло повстання нафтовиків Жанаозена, вслід за ними виступили проти режиму залізничники станції Шетпе. Заворушення були жорстоко придушені. За офіційними даними загинуло 10 осіб, незалежні спостерігачі називають 70 загиблих і сотні поранених. Тут , як і в Білорусі, життя, щоб стати прийнятним вимагає кардинальних змін.

Україна, яка робила голосні заявки на регіональне лідерство, розривала зв’язки з Заходом, прагнучи вступити до ЄС і НАТО, до 20-ої річниці незалежності втратила чимало здобутків, які мала. І нині відома в світі в основному як країна, де політичну конкуренцію замінили свавіллям. Міжнародні агентства не встигають фіксувати падіння рейтингів України щодо стану і розвитку демократії, прав людини, інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності економіки. Соціологи констатують, що соціальне напруження зростає. І подальше ігнорування владою справедливих вимог населення може призвести до більш організованого і системного спротиву. Як це було в останній час правління Леоніда Кучми, коли наростаючі акції протесту того часу  підготували грунт для помаранчевої революції.

Навіть Росія, яка здавалось, міцно стала на ноги завдяки нафті і газу, проявляє ту ж схильність до повторення пройденого. Хоч Кремлівському тандему вдалось створити вигідний для них Митний союз, зону вільної торгівлі СНД і приступити до створення вимріяного владною елітою Євроазійського союзу, водночас розвивати успішну газову атаку на Україну, зіткнулася з нестабільністю. На гребені імперських досягнень виявилось, що й росіян дістав егоїзм знахабнілих від безкарності чиновників і верховних правителів. Справа в тому, що в умовах «керованої демократії», коли не допускалась політична конкуренція, а «Єдина Росія» стала аналогом КПРС, в глибинах суспільства виросли політичні сили демократичного ґатунку. Мітинг на Болотній площі показав, що мовчання народу аж ніяк не є знаком підтримки властей. Судячи з розвитку подій, зростання інтелектуального потенціалу протестуючих, влада дрібними подачками вже не відкупиться, з думкою опозиційних сил доведеться рахуватись. А це означає, що Росія, як і інші пострадянські країни в черговий раз… розпочне шлях до демократії.

Таке розкачування, майже ідентичні процеси в різних пострадянських країнах не можуть бути випадковістю. Для такого руху на місці, повторення пройденого мають бути вагомі, до того ж спільні причини. Скоріше всього, причина дежа вю в тому, що в ніби то демократичних країнах, по суті, неторканими залишаються атрибути радянського режиму. Більше того, зразки монументальної пропаганди комуністичної доби влада захищає, а давно віджилі цінності -  пропагує. І ясно чому. Чиновництво, яке в своїй більшості вийшло з радянських службовців та їх нащадків змінилося лише в тому відношенні, що стало ще зажерливішим, безвідповідальнішим.

Жителі пострадянських країн гойдатимуться на спільній гойдалці без відчутного просування вперед до того часу, поки не витравлять з свого середовища весь негатив тоталітаризму, насамперед байдужість, наївну довірливість, що «верхи»  ночей не сплять задля того, щоб зробити нас щасливими. (Продовження теми читайте в статтях "Покірність ягнят", "Страх і стурбованість", "Путін, євразійство і "русский мир", "Прислужники Газпрому") 

Категорія: Мої статті | Додав: boleslav (02.15.2012)
Переглядів: 285 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: