Неафішоване захоплення в Путіна викликає Китай. Росія дере з європейських країн за свій газ і нафту, як і з  України, по максимуму. В той же час, східний сусід Росії, не надто сприяючи розвитку економіки сусідньої держави отримує голубе паливо і нафту по цінам, які в порівнянні с європейськими видаються смішними. Але не задовольняючись такими скидками, Росія мало не що місяця надає чергові знижки. До того ж не каверзує, отримуючи китайські товари, як з європейськими товарами чи з українськими сирами. Виникає питання, чому відбувається така переорієнтація зовнішньополітичних інтересів Росії? Невже не вигідніше орієнтуватись на інтеграцію з Європою, де й економіка сильніша і інфраструктура сучасніша, та й соціальні проблеми не такі гострі, як на Сході?

На такий, здавалось би дивний вибір впливають глобальні та історичні складові. Історія має схильність повторюватись. Події, які відбувалися майже вісім сторіч тому з новою силою нагадують про себе. Ні для кого не є секретом, що діяння князя Олександра Невського, його внесок в становлення російської державності останнім часом стає квінтесенцією кремлівських пропагандистів. Нині ця історична фігура знаходиться на першому плані. ЇЇ звеличують навіть за рахунок традиційно пріоритетних  постатей російських царів – Петра Першого і Катерини Другої. Їх відсувають на задній план мабуть тому, що вони, на крові і костях будуючи російську державу, все ж намагалися вчитися в Європи  і навіть дружити з її діячами. Але нині в моді саме Олександр Невський, який, як переконують сучасні пропагандисти Кремля «не переносив європейського духу». Найбільшою доблестю князя вважається те, що він в 1242 році розбив шведів на Нарві, а в 1247- німців у Льодовому побоїщі. При цьому, те, що князь, визнавши над собою суверенітет хана Батия – ката всіх європейських народів, в тому числі й слов’янських – їздив до нього на уклін, не вважається ганьбою. Більше того, ці дії, як стверджує один із наших земляків з «Союзу громадян України»(є і така організація з центром в Донецьку) були виправдані і «те, що Невський підкорився Орді було великим благом».  Виявляється, «монголи, хоча й обклали населення податтю, але не зачіпили російські душі». І таким чином, на думку горе-аналітика «росіянам вдалось зберегти ідентичність». Про те, що перебування під владою Орди могло внести суттєві доповнення до такої «ідентичності», які і тепер дають про себе знати, в тому числі і у взаєминах між Росією і ЄС прихильник слов’янської єдності змовчав. Зате він певний, що землі, які довго знаходилися під Ордою  випередили всіх у своєму розвитку, принаймні духовному. А ось «західноросійські землі, які відмовилися від союзу з Ордою стали жертвою Польші і Литви». Більше того, на думку автора тодішній європейський вибір Галичини і Волині, які «виявили найбільший опір татаро-монголам»  є нічим іншим, як «віровідступництвом».

Показовий момент: ще однією заслугою князя Невського вважається те, що хан «доручив йому управляти південною Руссю і Києвом», і він з цією справою впорався. Які методи впливу застосовував - можна уявити.  Видається, що нинішній правитель Росії, розбиваючи собі лоба в поклонах Китаю посилено працює над тим, щоб (знайти, виховати?) намісника на кшталт Невського, який би представляв інтереси сучасної орди в «заблуканій частині південо-російських земель». Чи вдасться віднайти послідовного прихильника Орди на українських теренах, покаже час і позиція людей. Чи захочуть українці вступати в Митний, Євразійський союз, опинитися під владою нащадків Орди чи все-таки, як це в свій час зробили їх пращури, нададуть перевагу Європі?