За час свого президентства П. Порошенко неодноразово демонстрував зверхнє ставлення до парламенту. Як не намагались народні депутати «поговорити» з головою НБУ, В. Гонтарєва тривалий час  демонстративно не відвідувала ні профільного комітету ВР, ні, тим паче, засідання парламенту. Своїм візитом вона удостоїла парламент лише в січні 2015 року. Та й то дала зрозуміти, що від настрою в ВР мало що залежить. Голова НБУ відверто показує, що в неї – один начальник. І це не ВР і не Уряд. Так само поводять себе й міністр оборони Полторак, і начальник Генштабу Муженко. Останній, скажімо, замість себе завжди посилає «рядового» генерала. Той звітує про події в зоні АТО і, водночас, повідомляє, що в начальник Генштабу є більш нагальні справи. Зазвичай, такими невідкладними справами, які заважають відвіданню перших осіб  ЗСУ парламенту є їх зустріч з Президентом.

                Схоже, П.Порошенко не бере до уваги, що згідно чинної Конституції, Україна – парламентсько-президентська республіка. Тож, центр підготовки і прийняття рішень мав би бути не у АП, як нині, а у ВР.  Та цього не спостерігається. Конституцію Порошенко має змогу ігнорувати завдяки простому, але дієвому заходу – через свого ставленика, голову ВР В. Гройсмана, який орієнтується не на позицію депутатів, а на АП і самого Гаранта. Під час важливих засідань ВР, зокрема, при прийнятті бюджету на 2015 рік, В. Гройсман сповна використав свої повноваження, щоб не дати народним депутатам можливості вивчити і проаналізувати документи, отримати переконливі відповіді на питання, які в них з’явились. Коли народним обранцям не дають змогу реалізовувати свої повноваження, розібратися з тим, що відбувається, «слово» цілком може взяти вулиця і замість  шани серед західних політиків Порошенко може отримати вуличні протести, як передтечу третього Майдану.

                На цю ж тему читайте в статтях: «Порошенко – найкращий шанс», «Ложкіну дали ложку», «Обличчя і маски», «Каїн, а де Аваль?», «З бариг – у патріоти».