19 червня симоненківці-мартинюківці відзначили 20 річницю відновлення КПУ. Особливого резонансу в суспільстві дата не викликала, але партійна преса КПУ (яка, до речі, в своїй більшості завдяки коштам благодійників розповсюджується безплатно і має не малі тиражі) використала круглу дату для чергового передвиборчого піару. Риторика симоненківців до незалежної України та патріотів стала ще непримеренішою, а плазування перед владою олігархів ще помітнішим. В інтерв’ю  щотижневику «2000» Петро Симоненко звично облив брудом 1991 рік, в який Україна здобула незалежність. При цьому не упустив нагоди попаритись на чужій славі, заявивши, що «ніхто й ніколи не зможе заборонити комуністичну ідею- ідею соціальної справедливості». Щодо ідеї, то можна погодитися. Але справа в тому, що комуністична ідея як така, не має жодного стосунку до того що чинять симоненківці-мартинюківц. В їх виконанні від цієї дійсно перспективної ідеї нічого не залишилося. Верхівка ніби відродженої структури перетворилась в групу безідейних шкурників, як використовують руїни СРСР і КПРС  як засіб для безбідного проживання. Ось вже два десятиріччя симоненківці перед виборами лають чинну владу, олігархів з ідейних позицій, а набрані шляхом обману голоси в Парламенті та місцевих радах використовують виключну для отримання політичного і економічного  зиску.

При цьому так далеко зайшли в цих продажних ігрищах, що нині вчорашні комуністи стали союзниками-підспівувачами передового політичного загону олігархату – партії Регіонів. То ж КУ і ПР – брати-близнюки. Для обох олігархічних сил  місцем народження і найбільшої підтримки став Донбас, ще точніше - Донецька область. Там народилася, виросла з групи  змовників ПР. Там же розпочалось відродження забороненої Президію ВР України КПУ як посібника і натхненника ГКЧП. Віжзначаючи ювілей ціє\ події, симоненківці віддають належне Донбасу, висловлюють вдячність цьому краю не лише за Президента Януковича, а й за відродження КПУ.Для такої вдячності є підстави. Перша  конференція відроджуваної КПУ відбулася в Макіївці, а її другий етап відбувся в Донецьку. Тож Донбас – спільна колиска нинішніх союзників КПУ і ПР. Бо згадана конференція політичних недобитків стала по суті партійним з’їздом деградованої партії. І вже пізніше, відійшовши від переляку симоненківцічерез своїх посібників-соціалістів з ВР та Конституційного Суду змогли об’єднати залишки виродженої політичної сили. За таку підтримку олігархів і чиновників відроджена КПУ фактично відмовилась від комуністичної ідеології. Відтоді ідеологія симоненківців розміщується хіба на кінці язика. Чи могла б наскрізь олігархічна ПР бути союзником КП, як би та всерйоз керувалась ідеєю захисту трудового люду? Питання риторичне. Більше того ПР використовує КПУ для проведення особливо брудних операці. Для організації небезпечних для країни референдумів, «антифашистських рухів».

Як би симоненківці сповідували комуністичну ідею, то знали б і пам’ятали, що фашистів слід шукати не серед опозиції а у владі. В класичному фашизмові класики марксизму- ленінізму вбачали передовий, найбільш агресивний загін представників і посібників великого капіталу. Яка з політичних сил в найбільшій мірі підходить до цього формулювання питання теж риторичне. Так званий антифашистський рух спрямовується не на вкорочення рук олігархічного капіталу, а на обпльовування всього українського, намагання повернути країну до сталінських порядків.

Путінська Росія, яка прямує до тоталітаризму, відроджує сталінізм, а також лукашенківська уколгоспнена Білорусь для симоненківців є зразками демократії і народовладдя. ПР і КПУ, перша – в меншій мірі, друга  - в більшій фактично стали носіями російського націоналізму в Україні. А поскільки далеко не всі українці підтримують антидержавну політику КПУ і ПР, то ці політичні сили ведуть справу на розкол України. Симоненко в уже згаданому інтерв’ю назвав 1991 рік, коли Україна стала незалежною трагедію. Насправді найгірше стала 20 років тому, коли 19 червня найбільш реакційні сили Донбасу відновили КПУ. Позбавившись останніх ідеологічних ознак, симоненківці перетворилися в професійних шкурників, запроданців власного народу. На цю ж тему читайте «нащадки Орди і європейський вибір», «Смертний вирок від/для КПУ», «кому потрібен клінч між КПУ і Свободою», «КПУ хвалить Сталіна №227», «Виібр КПУ: між забороною і самознищенням», «Куди дрейфує КПУ» , «Возз’єднання, як краплена крата політичного шахрайства»