Що Путін поспіхом шукає ідеологічне прикриття –пояснення своїх агресивних дій як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, вже ні для кого не секрет. Йому таки краще вдаються самі дії, ніж обґрунтування їх необхідності. Через цю невідповідність здійснюються настільки суперечливі кроки, що обгрутувати необхідність кожного навряд чи можливо. Ось інформація з приводу одного з таких епізодів. В один і той же час в Москві відкривають пам’ятну дошку письменнику-мученику Варламову, багаторічному в’язню ГУЛАГівських таборів. Тим часом відбуваються підготовчі роботи на Луб’янівській площі для повернення  на своє місце пам’ятника головному ЧЕКісту 20-30-х років Дзержинському. Таким чином, демократичний антисталінський спалах москвичів, через який  пам’ятник  чекісту було знесено, визнано помилкою.  А як бути тоді з пам’ятною дошкою Варламова? Поки що такі різноспрямовані дії відбуваються паралельно. Це ні що інше, як виконання політичного шпагату. Від цього може розчахнутися будь яка ідеологія, тим більше така еклектична і недолуга, яку сповідує путінська команда.  Тут змішалося все – гасла часів царизму: народність, православ’я, самодержавство, та більшовистські лозунги, що спонукають до насильства і приниження інакшомислчих.  Одним словом, варто поберегтися. Бо такого занадто глибокого для розіпрілих від газо-нафтодоларів осіб шпагату можна і розчахнутися.