Мало того, що В. Путін сам заплутався в історико-ідеологічних проблемах. Він заплутав всю Росію. Особливо дошкульний удар він наніс по російській православній церкві (РПЦ) і викликаній нею ідеології «російського світу». До подій в Криму і на Донбасі здавалося, що в цьому ключовому питанні напівдиктатор Росії Путін і напівчекіст патріарх РПЦ Кирило знайшли спільні підходи. «Російський світ» в своєму першому варіанті мав «працювати» виключно на авторитет етнічних великоросів, на їх мову, культуру, звичаї і уподобання. При цьому звеличуванню піддають  не лише привабливі особливості росіян, а й не вельми красиве поводження: грубість, п’янство, ненормовану лексику. Та В. Путін настільки засидівся в президентах, що часи геть змінилися, а незамінний глава Росії гнув стару лінію.

                Тим часом в Росії слов’яно-православна спільнота стала зменшуватись, а мусульмано-інородні громади – зростати. Та й столиця Росії і найбільші міста в етнічному плані стали осідками представників  не російського походження. Представників не російської національності і не православної віри стає не лише більше – зростає їх вплив на державу і суспільство.   Вихідці з національних республік, попри ігнорування прав нацменшин, денаціоналізуються  і в нагороду за це  забезпечуються кар’єрним зростанням, вони ж займають все більше число загально федеральних посад. Представники нацменшин (крім українців, білорусів та інших слов’ян, яких Путін через катастрофічне зменшення корінної нації називає етнічними росіянами) займають провідні місця в бізнесі, фінансах, політиці. Вслід за чеченцями-кадирівцями на провідні ролі в російському світі не без успіху претендують вихідці із  запроданців Дагестану, КАрачаєво-Черкесії РФ, Південної Осетії, Абхазії… В умовах наростання національно-визвольниз змагань на Кавказі, Сибіру і на Далекому Сході та катастрофічного зменшення питомої ваги власне етнічних  росіян В. путіну, а вслід за ним і патріарху Кирилу нічого не залишилось, як поширити поняття «російського світу» з суто етнічного на загальнодержавний рівень, долучивши до нього відповідно відресуваних, прозомбованих представників нацменшин. Більше того, останнім часом саме в таких, денаціоналізованих покидьках Путін бачить майбутнє «російського світу». Проблема залучення представників поневолених народів Росії до творення «російського світу» особливо гостро постала під час братовбивчої міжслов’янської війни на Донбасі і при анексії Криму. Поскільки етнічні росіяни не горять бажанням воювати з українцями, заміну їм Путін знаходить серед зрадників своїх народів, а також серед людей, котрі втратили всі перспективи. Тобто, таких, котрі поставлені в умови, що їм не залишилось нічого іншого, як воювати за чужі інтереси. Але кадирівці   та інші запроданці своїх, пригноблених Росією народів, стануть похоронною командою для «російського  світу». Поскільки ідея  стає все менш привабливою для етнічних росіян.

                На цю ж тему читайте в статтях: «Путін – Кадиров: діалог терористів», «В україні воюють не чеченці, а кадирівці», «Як ВВП перетворився в ППП», «Путінська Росія сідає на шпагат», «Явлення Олександра Ш в Україні», «Або Путін в Києві, або Майдан – в Москві».