На фоні політичної і економічної кризи, гостріше якої в Україні ще не траплялося політик-самородок з Донбасу ( з такою біографією і долею мало кому вдавалося досягти владного Олімпу) переживає й особисту драму. Вперше за свою політичну кар’єру він потрапив у ситуацію, коли визначений ним шлях рідний і слухняний йому Донбас визнав не надто вірним, навіть шкідливим і змусив робити те,, чого Янукович ніколи не робив. Визнати, що підтримане ним зближення з ЄС і віддаленя від Росії оточення не сприйняло настільки, що змусило терміново міняти так добре відкоректований з прицілом на президентські вибори 2015 року, в усіх деталях скорегований політтехнологами курс, який мав забезпечити почесне місце в історії. Зважитися на віддалення від Росії для політика, який всім своїм єством вкорінений в проросійський Донбас було непросто. Для здійснення такого карколомного виражу знадобилося застосування цілої низки лідерських якостей. І тепер після застосування великих зусиль, коли значна частина донбасівців пішла за лідером і вже вважала за необхідне застосувати до себе відомий японський прийом харакірі, виявилось, що всі зусилля марні.  І треба повертатися на давно прокладену колію, підтверджувати, що Донбас не якась особлива територія, населена особливими людьми, а такий собі пересічний придаток Росії в Україні, ні те, ні се.

Після того, як представник Донбасу забрався на український Олімп, відчув хоч і не тривалий, але відчутний інтерес великої Європи і США до своєї персони, і після цього повертатися в СНД-івське болото, де всім заправляє неприступно жорсткі в своїй імперській певності, самовдоволенні російські чиновники, ой, як це не комфортно. Особливо для людини, для якої інтереси власного «Я» є визначальними. Після зустрічі Януковича з Путіним 17 грудня можна сказати , що перша спроба лідера Донбасу ощасливити Україну асоціацією з ЄС, а своє ім’я вписати в історію закінчилась повним крахом. Це зафіксовано особистими підписами Януковича на прийнятих російсько-українських документах. Янукович не перший і на жаль, мабуть, не останній з діячів України, ілюзії яких завершувалися в Москві, в такий банальний, а можливо, і ганебний спосіб. Скоріше всього гаранту Конституції, коли щось і вдасться вигадати-виторгувати в Кремля для себе, але за це доведеться заплатити найвищою ціною. Ця ціна – самозречення.

Можливо майбутні історики відзначать, що був Гідний вихід із ситуації, яким Янукович не скористався. Для цього йому треба було змиритися з програшем виборів 2015 року і хоч в якійсь мірі зберегти репутацію.