Небезпека вигулькнула не з КПУ, а з іншого боку. З правого. Приводом непослуху стало наближення парламентських виборів, чи може у декого з «тушок» – депутатів прокинулись залишки совісті. Як би там не було, але група «Реформи заради майбутнього» під час розгляду мовного питання заявила про відмову голосувати за запропонований, явно антиукраїнський законопроект. Така заява прозвучала для регіоналів як грім серед ясного неба, і розряд блискавки за своєю емоційною силою і несподіваністю був не менший, ніж півтора роки тому. Коли депутати цієї групи зрадницькі покидали опозиційні ряди і шикувалися під прапори ПР.

Подальші події на засіданні сесії ВР, які не забарилися, засвідчили, що це не випадковий епізод, а тривожний сигнал для партії влади. Про те , що вона, вступивши на слизький грунт боротьби з мовою свого народу, просто не могла не послизнутися. Розрахунок, що всі союзники настільки вірні, що підуть разом з регіоналами куди завгодно, навіть  вішатися, не справдилися. І проявилось це не лише в епізоді з групою «Реформи заради майбутнього». Коли вже щось починає валитися, то процес іде прискореними темпами. Тож не варто дивуватися, коли ще вчора найвірніший союзник регіоналів, могильщик Аграрної партії і лідер на очах вмираючої Народної партії, голова ВР Володимир Литвин,( той самий, який ще не давно й кроку без дозволу патронів з ПР не міг ступити), … вирішив піти в самостійне політичне плавання. І заявив про це після  чергового скандалу, пов’язаного з черговою бійкою у Верховній раді. З його заклику-пропозиції виходило, що нібито зганьбленому парламенту варто саморозпуститися.

Показова, скажу вам, пропозиція для збанкрутілого політика, який несподівано для себе опинився на мілині. ВР, яка тільки-но почала подавати ознаки життя після масового «тушкування» - в якому ведучу роль зіграли Народна партія і її лідер - саме тепер, після часткового пробудження стає настільки небажаною, що Литвин пропонує розпустити її. Однак, насправді мова йде не про розпуск Верховної Ради, якій за визначенням залишилось жити кілька місяців, а зовсім про інше. І тут якраз час заговорити про особу її спікера. Парламенту, в якого з’являються проблиски державницької структури такий голова, як безголовий Литвин (згадаймо про долю Аграрної партії  і нинішню ситуацію в Народній партії) не потрібен. Тим паче, що панічна пропозиція Литвина про саморозпуск ВР,  тоді, коли вже призначена дата парламентських виборів і до них рукою подати – ніщо інше, як дешевий піар без п’яти хвилин кандидата в нардепи по мажоритарному округу(привіт, Новоград-Волинський!). Таке легковажне поводження третьої посадової особи та ще в складний для країни час дійсно заслуговує негайної реакції. Але не такої, на яку сподівається Литвин. Будемо сподіватися, що виборцям його майбутнього мажоритарного округу буде кому пояснити, що до чого. Регіонали й тут програли. Як би там не було, але в особі Литвина вони позбавляються зручної для маніпуляцій персони.

Схоже, що це лише початок процесу втрат. Взята на озброєння регіоналами мова сили, спіткнувшись на прихованій від чужого ока силі української мови, дала явний збій. Представники партії влади не хочуть (страшаться?) глянути правді у вічі і визнати, що з автором скандального законопроекту Колесніченком політичній силі з Донбасу не варто було навіть зв’язуватися, а не виводити його в число лідерівч. Великою, і схоже, ще не усвідомленою помилкою стало те, що з професійного провокатора, який скнів на обочині політичних процесів регіонали стали ліпити… мало не визначну фігуру всіх часів. Вирішення мовного питання так, як розуміють його регіонали мало стати успіхом ПР і тріумфом провокатора. Яку користь отримала ПР від перебування в її рядах неадекватної людини, ще невідомо, а шкода – на яву. Люди типу Колесніченка здатні зганьбити навіть те, що, здавалось би, зганьбити вже неможливо.

Зверну увагу на деталі того, що відбувалося. Перед і після, вибачте, мордобою, обличчя всіх присутніх на засіданні сесії -  і провладних парламентарів, і опозиційних, і навіть хлопців з красномовно засуканими рукавами були напруженими і хмурні.  Мало хто чекав приємностей від обговорення провокаційного законопроекту. Один Колесніченко, що не  випускав з рук мікрофону  відверто ловив кайф. Він аж світився і зовні, і зсередини. А скільки нюансів було в його виступах. То він відверто знущався над носіями і захисниками мови народу, серед якого не просто живе, а здравствує, робить кар’єру. То з незвичайною легкістю невігласа називав фашистами опонентів, які проявляли багато більшу толерантність, ніж він. Одним словом в прямому ефірі демонструвалося проходження процесу розпаду особистості. Це був моральний стриптиз, який оголював напрочуд гидке і цинічне нутро промовця, який зачаровано слухав самого себе. Важко було знайти кращий спосіб викликати спротив опонентів, а потім і бійку. Такі люди, зазвичай, все життя мріють, щоб хоч раз опинитися в центрі уваги. Провокатор  досягнув бажаного. Він -  у виграші, от тільки політична сила, яку він представляє і яка невідомо для чого пригріла його в своїх рядах – в явному програші.    Причому, цей програш незалежно від остаточних результатів мовних баталій може стати початком кінця.