Це було б смішно, якби не велика кількість фактів, які підтверджують, що це таки правда. В. Медведчук, публічність якого останнє десятиріччя підтримується лише тим, що за жінку має Оксану Марченко, всерйоз зібрався в Президенти України . Як мовиться, приїхали . Архідемократичні настанови-заклики на зразок «країною управляєш ти» перевтілилися в нахабні заяви вискочки – «я ваш майбутній президент». На сайті «Українського вибору» запущено пробний зонд. Маловідома пані, представлена як експерт, публіцист і журналіст ділиться враженнями від спілкування з Медведчуком. І видаючи охи і ахи зголоднілої за пестощами жінки, робить глибокодумні висновки, логічний ряд яких видає набагато більш вправну руку, ніж її. Цілком можливо, щодо цього тексту доклав  руку сам претендент на найвищу посаду.

Отже, стверджується таке. По-перше, що в Медведчука немає «хворобливої жадоби влади». Мовляв, хіба хочеш – мусиш. Правда, невідомо хто примушує.  По-друге, автор твердить,  що Медведчук «повернувся в велику політику». По-третє, нагнітає аргументи запопадлива прихильниця Медведчука – «в нього, на відміну від інших претендентів є своя команда».  По-четверте, виявляється, в Медведчука, теж в єдиному в своєму роді, є ідея», якій він слідує без жодних компромісів – «або велика мета, або не треба нічого». По-п’яте, для втілення задуманого в Медведчука є все, включаючи команду. По-шосте, Медведчук перспективний по справжньому, і саме тому цікавий Росії і Путіну, «який прийшов на президентський пост надовго».

Крім цих тверджень, до яких ми ще повернемось подаються і цікаві сигнали, адресовані для двх високопосадовців. «Схоже», - лякає авторка статті чи не самого Януковича, - подлорослілому суспільству належить пройти через конфронтацію і різке загострення стосунків із владою. Бо, виявляється, «у Януковича шанси бути обраним на другий строк є тільки в тому разі, якщо В. Медведчук не піде в президенти чи затягне з прийняттям такого рішення». Якби такі погрози мали реальний грунт , то прихильникам Медведчука годилося б уже складати гімн «Росія для України над усе». Але для тріумфу не має жодних підстав. Перевіримо ступінь чистоти аргументів, які пророкують Медведчуку не лише участь в президентських виборах, а й перемогу на них». Тож по пунктам.

По-перше, Медведчук дуже хотів би, щоб його  малопомітні кроки вважали поверненням в велику політику. Але він туди не повернувся, і навряд чи повернеться  з тим політичним шлейфом, який тягнеться за ним. І недолугі зусилля лише підтверджують цю невеселу для Медведчука істину. В даному разі й В. Путін не виручить. Рейтинг майже диктатора пішов на спад навіть в Росії. А в Україні після відомої низки подій тим паче. І Путін зможе в цьому переконатись ще задовго до президентських виборів. Вбивство українських рибалокі цинічні ігри навколо рукотворної трагедії, як і агресія росіян в торгівельних стосунках, постійна демонстрація зневаги до України і українців здатні «завести» не лише западенців, а й жителів Донбасу. Повернення в велику політику можливе хіба у хворій уяві В, Медведчука та його кума, якому хоч-не-хоч доведеться повірити, що ситуація змінилася. В тому числі і в глобальному масштабі. І підтримка з його боку кого б то не було (тим паче В. Медвечука, вибрики якого ще не забулися) нічого не гарантує.

Автор рекламної статті на сайті «Українського вибору» твердить, що у ї патрона є ідея вкупі з «великою метою» і навіть своя команда. Показово, що жодним словом не означено що це за ідея, і в чому полягає велика мета. І ясно чому. Тому що ідея, яку сповідує екс-лідер СДПУ(о) давно відома. І  ставлення до неї в Україні таке, що нею не варто похвалятися. Ідея ця зігається з тим, над чим не прокладаючі рук трудиться В. Путін. І назва їй – «рускій мір». «Шістка», яку утримують на гачку високопосадовці чужої держави виставляється як третя політична сила в Україні. Про персональний склад команди В. Медведчука ніхто й не заікнеться . Бо хвалитися нічим. Це в основному перебране іншими партіями політичне барахло сумнозвісної СДПУ(о) та записні кар’єристи з провладної сили, які не проявивши себе шукають нового господаря. На Медведчука ставить верхівка правоохоронців – з МВД, ГПУ, судівської системи. Це саме ті люди,які розвалили правову систему, знущаються над Конституцією України. В они знають, що при зміні влади їм доведеться відповідати за зроблене. А В. Медведчук, чи то в звичній ролі «сірого кардинала», чи ще краще – самого президента, захистить і їх і їхні антиукраїнські напрацювання».

Гадаю, що насправді далеко не всі з тих, хто розкручує В. Медвечука вірять, що цей політичний труп можна буде оживити і вручити йому жезл Президента. Багато хто із «скажених»  підтримує останнього з когорти вчорашніх  лише для того, щоб здійснювати тиск на В. Януковича, Який, пройшовши чималу відстань у напрямі «руского міра», пригальмував і почав схилятися до прийняття  західного вектору. Не виключено, що й чинний президент в свою чергу веде хитромудру гру, лякаючи Росію зближенням з ЄС. Для того, щоб принаймні перевищити О. Лукашенка в отриманні особистих дивідендів від майбутньої  імперії. І в такому разі нинішня влада не надто переймається тим, що В. Медведчука «надимають», демонізують. Їй навіть вигідно, що «скажені» з їх таки табору ставлять на вчорашнього Медведчука. А не на більш вагому фігуру. Насправді жорсткого протистояння між Януковичем і Медведчуком чи іншим виходцем з провладної барлоги олігархи не допустять. І це факт всім сторонам доведеться враховувати

Головна мета відволікаючого моменту, пов’язаного з В. Медведчуком це відволікання уваги від тих дій, які вчиняють представники об’єднаної опозиції. Схоже, що неідеальні, але міцні контакти між такими різними політичними силами як «батьківщина», УДАР і «Свобода» як провладців з України так і В. Путіна. Останньому, схоже , доведеться визнати, що він зробив помилку,ь коли вдався до затягування рішучих розбірок з Україною до цього часу. Сподівався, що «Україна нікуди не дінеться» виявилась хибною. Карти сплутала з’ява на політичній арені «Свободи», яка революціонізує, очищує всі складові частини опозиції, включаючи й ті національно-демкоратичнчі сили, які пербувають на маргінесі. Спротив задуманого знищення України, поглинення її «рускім міром» стає набагато сильнішим, ніж розраховували кремлівські стратеги. Та й підтримка міжнародної спільноти, яка все більше дізнається, що таке насправді являє собою Росія, стає сильнішою.

Чи то вплинули історія з Сноуденом, чи з Навальним, але В. Путін нині не сприймається таким всесильним, як це було ще рік-два тому. І Його запізнілий політичний роман з В. Медведчуком, який раніше дійсно міг налякати українців, тепер здатний викликати хіба сміх. Політик, який вважає себе лідером світового масштабу міг би бути більш розбірливим хоча б в своїх політичних зв’язках.