Чи безпечно Україні мати спільні території з Росією?

         20 з гаком років не вистачило, щоб чи то по братські, чи по сусідські поділити Азовське море вкупі з Керченською протокою. Бо Росія висунула такі умови, що на них навіть русофіли-малороси не могли погодитися. Тож нині – це, по суті, спільна територія, діяльність на якій регулюється не надто точними домовленостями. Тож, водними просторами в більшій мірі користується та сторона, яка має більше нахабства. Хто за такої непевності вважає себе єдиним господарем – давно ясно.

         Досить згадати про події навколо острова Коса Тузла, коли російські будівельники, керовані сатрапом В. Путіна – губернатором Ткачовим, поспіхом, вдень і вночі заходились прокладати по морю сухопутну «дорогу дружби».  Хотіли завітати в гості, без запрошення. Тоді, вперше за пострадянський період з обох боків забряжчала зброя. Не довівши «дорогу дружби» до українського берега, росіяне схаменулися. І запропонували переговори, які нічим не закінчилися.

         Останні події на Азові ще трагічніші, хоч і менш резонансні. Тут уже випадок коштував життя чотирьом українцям. Це про те, як російський прикордонний катер протаранив баркас з українськими рибалками, четверо з яких загинули, а п»ятого, який вижив, росіяни забрали в полон. Саме в полон, хоча військових дій не відбувалося. Бо покаліченого рибалку, який лежав на операційному столі, одночасно допитували. Це занадто нагадувало тортури. А з реанімації українець потрапив вже під постійний пресинг російських правоохоронців. Чиї права вони захищали – не відомо. Але ясно, що не того, хто постраждав. Російські слідчі й не прагнули розібратися, по якому праву, з чийого наказу чотирьох українських моряків убили, а тому, хто залишився живий, висунули обвинувачення в злочині, якого ні він, ні його загиблі товариші не вчиняли.

         Чинна українська влада – дуже грізна до всіх, хто з нею не погоджується, тут виявилась беззубою і немічною. Посадовці різних рангів, в тому числі і найвищого, коли покаліченого рибалку схиляли до вигідних сусідам свідчень, боягузливо мовчала цілий тиждень. Потім іі перелякані  представники не найвищого рангу, ніби  про щось просили, але так тихо, що важко було зрозуміти, про що йдеться. За такого становища російські правоохоронці могли зробити, що завгодно. Вкоротити життя єдиному свідку трагедії з українського боку, викривити його свідчення в потрібному напрямку. Але тут негідникам явно не пощастило. Рибалка Олександр Федорович, його дружина, односельці проявили себе набагато сміливішими і патріотичнішими, ніж представники українського консульства вкупі з урядовцями. Лише й вони чітко висловили патріотичну позицію – поставили вимогу перед російською владою повернути покаліченого рибалку додому. Після того, як над ним вчинили наругу, він має лікуватись, а не никатись по російським судам. Чітких кордонів в Азовському морі між Україною і Росією не існує. Отже, й злочину, який нав»язують українським рибалкам, не було і бути не могло.

         Показово й інше. Про Федоровича ще говорять в урядових кругах, бо він і його друзі і односельці проявили спротив діям російської сторони. А от про смерть чотирьох рибалок нічого не чути. Не зрозуміло, чому українська влада мовчить, мов у рот води набрала. Ясно, що тут дається взнаки переляк перед «старшими братами». Але якби хто і чого не боявся, годилося б хоча б проінформувати суспільство, які вимоги ставлять українські власті і яка відповідь на них з боку Росії?

P.S: Час іде, а ми не знаємо, що насправді відбулось на Азові влітку цього року. В Грузії приблизно о цій же порі з боку Росії було «примушення до миру». А тепер що? Примушення до покірності чи примушення до приниження. Неоднакове ставлення до цих подій свідчить, що корумповані чиновники та товстосуми, які паразитують на бюджетних коштах, готові до будь якого повороту подій, аби ніхто не спокусився на їх статки. Український патріотизм живе не в хоромах. На цю ж тему читайте в статтях «Чи приросте Росія Україною», «Між Кримськом і Тузлою», «Темники Медведчука на службі російського світу», «Чи готовий Янукович дати асиметричну відповідь на газові і торгові атаки В. Путіна», «Темники - окупаційна зброя Кремля», «Скажені» копають під Януковича», «Старт В. Медведчука виглядає ще гіршим ніж фініш В. Януковича»