Людей поставили перед фактом, вчинивши зміни, які не могли приснитися їм і в страшному сні. Жителі більш, ніж як півмільйонного Маріуполя дізналися, що більшість прямих поїздів, до яких звикли відмінено. І щоб потрапити в Москву, Київ та інші міста їм доведеться спершу брати квитки і їхати до Донецька і робити пересадку. Чимало зручних, перевірених практикою десятиліть нічних прямих поїздів на Одесу, Львів та багато інших міст скасовано, інші будуть скасовані дещо пізніше. Ще в гіршу ситуацію потрапили провінційні мешканці. Ряд поїздів, в маршрути яких не входять міста-мільйонники взагалі ліквідували. Так сталось, наприклад з поїздом Кривий Ріг-Миколаїв, яким жителі цілої низки сільських районів могли доїжджати до великих міст . На скарги тисяч бувших пасажирів зі станцій Лепетиха, Веселе, Червоний Яр та десятки інших чиновники відомства тупо відповідають, що поїзд №628 нерентабельний, а сполучення перервано «у зв’язку з відсутністю  необхідного  числа пасажирів та фізичним зношенням рухомого складу». Регіональний поїзд Луцьк-Львів-Івано-Франківськ-Чернівці - найдешевший транспорт, яким користувалися жителі всьго захіідного регіону, особливо студенти, ліквідовано. А поскільки автошляхи розбиті, то ці дії залізничного начальства стали великим лихом, яке не хочуть бачити реформатори, продовжуючи бавитись з вогнем.

У людей виникають сотні незручних для чиновників запитань. Серед них і такі: чому ні за царських, ні за радянських часів, ні за Кучми, ні за Ющенка нікому не приходило в голову позбавити жителів  цілих районів, областей права на користування залізничним транспортом? І що мало статися, щоб таке відбулося? Як мають реагувати жителі залізничних станцій, коли не один пасажирський поїзд, а всі без винятку мчать по їх землі, але не зупиняються? Хто поставив жителів провінції в таке становище, що вони остаточно опинилися на обочині життя?

Запитання можна і треба продовжити. А чи подумали горе-реформатори і ті, хто мав би контролювати їх дії, про те, чи підходить бідна країна до таких експериментів, коли в масовому масштабі ліквідовуються нічні поїзди, а людям пропонується їздити  на дорогих швидкісних. Адже ясно, що доходів більшої частини українців не вистачить, щоб користуватися послугами швидкісних потягів. Багатим людям, котрі це затівали й на думку не спадає, що нічні поїзди для більшості українців служать безплатними спальними місцями, економлять, як кошти, так і час. І оці звичні переваги в них нахабно забирають. Тепер людині, яка ризикне кудись поїхати доведеться, по-перше в кілька разів більше заплатити за швидкісний потяг. По-друге, з врахуванням ведених в розклад коректив, доведеться зупинятися в готелі на ніч, заплативши чималу суму. Мало хто з людей навіть середнього достатку зважиться на залізничні подорожі, а розходи підприємств і організацій на відрядження зростуть в рази. В реформі, провести яку комусь дуже захотілось ще не мало як «бомб», які вже рвуться, так і «мін» сповільненої дії, які ще дадуть про себе знати.

Чим швидше і за дешевший кошт переміщуються в країні люди, тим вони мобільніші, швидше можуть знайти роботу, ліпше вести взаємообмін товарами і послугами. Залізничні ж пертурбації позбавляють багатьох людей роботи. Нині статус «Укрзалізниці»- непевний і малозрозумілий. З одного боку, вона залишається державною структурою, але з іншого, нею керують і користуються її благами цілком певні чиновники. Отже народу від такої власності – лише збитки і незручності. Хто підрахував, скільки люду після цих недолугих реформ вже відлучено від залізничного транспорту і скільки таких набереться після завершення намічених змін. Рахунок піде не на сотні чи на тисячі, а на мільйони. Не менше бід це вовтузіння олігархів навколо відомства принесе у сфері зайнятості. Адже сотні тисяч жителі глибинки їздили на роботу на електричках і, так званих, робочих поїздах.

Зміни на залізницях наносять потужний удар по.. боротьбі з бідністю, яку декларує партія влади. На електричках і тихохідних поїздах утримувались зв’язки між бідними селянами і незаможними містянами. Одні везуть з сіл продукти, щоб хоч якось прогодувати сім’ю, а другіі, для кого харчі в супермаркетах занадто дорогі, «отоварюються»  у приїзжих селян. Тепер потоки такого обміну міліють. І в разі продовження реформ такі ручаї спільного виживання ризикують зовсім пересохнути.

Оце вам, люди, передвиборні «подарунки» від партії влади! Тут і покращення життя вже сьогодні і турбота про благо людей, і висока соціальна відповідальність бізнесу. Втім електорату замість вкрадених мільярдів, поцупленої «Укрзалізниці» пообіцяють щось таке, чисто пропагандистське, що не потребує затрат. Наприклад, російська мова, НАТО, червоні прапори з портретами Сталіна, можливість поскрипіти зубами  в бік таких же нужденних співвітчизників, яким випало жити в іншому кінці країни. Одним словом – нееквівалентний обмін.