За зрослим інтересом до нестаріючих політ економічних відкриттів Маркса( яких його послідовники в революційній гарячці зрозуміли досить поверхово і так перекрутили теорію, що практика від її застосування виявилась жахливою) вгадуються пошуки відповідей на так і не розв’язані в ході майже півторастолітньої еволюції гострі запитання. Процес глобалізації, відкриваючі все більші можливості для вільного руху капіталів, робочої сили, ресурсів не тільки не зменшив суперечностей між працею і капіталом, а й до краю загострив їх. Світові економічні та фінансові кризи слідують одна за одною, в ряді країн безрезультатна боротьба за соціальну рівність переростає в революцію, як і в пору первинного накопичення капіталу ллється кров. Це неодмінна ознака того, що не лише в окремих країнах, а й в світі в цілому справи на стику політики і економіки йдуть не так, як годилося би. Потрібні рішучі зміни – це підтверджують корупційні скандали в світовому масштабі, які фіксує сучасний Інтернет. Так довго тривати не може. Тим паче, що «викохані» на Заході теорії інформаційного суспільства, «золотого мільярда» , як і ряд інших, в конкретних умовах  добре розвинутих комунікацій початку 21 століття, на очах розвалюються.

Перетік капіталів з реальної економіки в віртуально - спекулятивну сферу, розвиток торгівлі не справжніми товарами, а різного роду паперами з символами, які їх замінюють призводить до того, що з не використовуваних в реальній економіці, чисто спекулятивних коштів створюються величезні «пухирі». В цій порожнечі без жодної користі для реальної економіки, а отже і для працюючого люду  «крутяться» багатомільярдні суми, приносячи незароблені ні працею, ні підприємництвом багатомільярдні прибутки. Викривлений розвиток світової економіки призвів до того, що в Китаї, Сінгапурі, країнах-експортерах Близького Сходу накопичилось 80 % світових валютних запасів. Більшість інших країн, включаючи й високорозвинені - в боргах. Отже, країни, яких не передбачалося включати до «золотого мільярду» стають велетенськими сучасними майстернями, їх товари заполонюють світ, викликаючи безробіття й супутнє йому соціальне напруження в інших країнах, включно з тими які претендували на входження до касти обраних.

Модні теорії про постіндустріальну інформаційну економіку терплять крах. На практиці суспільства позбавлені реальних секторі занепадають, а в світовій економіці відбуваються такі перекоси, які зусиллями окремих  країн виправити неможливо. Причина проста: реальний ринок випереджає ринок деривативів – це форварди, ф’ючери та інші інструменти віртуальної економіки. При цьому цей віртуальний ринок, який не має жодного відношення до створення робочих місць і забезпечення потреб людей, за коштами, які там «крутяться» вже в 5 разів більший, ніж ринок реальний активів. Тож тепер у більшості випадків торгують не товарами, а форвардами на них. При чому після ряду перекуповувань ціна цих «товарів» зростає в кілька разів. Саме такі «пухирі» й народжують сучасних олігархів-спекулянтів.  Таким чином накопичені всім людством багатства стають предметом азартних ігор(куди як до «Форексу» запрошуються всі бажаючі, але виграють, ті хто має більше грошей), багатоходових спекулятивних операцій.

В Україні, хоч і з деяким запізненням теж прокидається інтерес до політичної економії. І для цього є чимало додаткових підстав. Питання, яке колись задав Леонід Кучма нардепам – мовляв, ви скажіть, яку країну будувати, і ми це зробимо – залишається актуальним більше двох десятиріч поспіль. До цього часу неясно, яку країну ми створюємо.  Без жодних розробок вчених і фахівців, без погодження з суспільством чинна влад змінює Конституцію, з доброго дива проводяться непідготовлені економічні реформи, відбувається тиск на бізнес з одночасним створенням умов для рейдерства та приватизації для своїх. Такі заходи дестабілізують й так розорену господарку країни, при цьому розрив між доходами багатих і бідних, який досяг рекордних рівнів, продовжує зростати. Прискореними темпами збільшуються розходи на утримання репресивного апарату, тоді як ряд соціальних виплат зменшується в рази.

У вищих партійних школах радянської доби «Капітал» прагнули зробити настільною книгою для слухачів – майбутньої політичної еліти країни, яка йшла до комунізму. Твір Маркса зобов’язували вивчати,  конспектувати. Але судячи з невтішних результатів партійного радянського будівництва в СРСР жодного толку з науки, яка не мала стосунки до практики не вийшло. І не могло вийти. Глибокі політ економічні розробки Маркса, його недолугі учні на практиці спростили і перекрутили до невпізнання, звели до банальних настанов.

В час, який потребує модернізації інтерес до політекономії зростає. А Марксів «Капітал» - класика важливої науки, яка вивчає процеси на стику політики і економіки. І те, що ця наука черговий раз опинилась на вістрі політичного життя не випадковість. Людство на новому етапі свого розвитку прагне дізнатися, що відбувається насправді в глобальній економіці, як жити далі, що будувати? Рай для обраних, чи реальне благополуччя для всіх.