Союз між КПУ і «Українським вибором» попри ідеологічні розходження таки відбувся. Сталося це тоді, коли російські плани стосовно України полетіли шкереберть. В Кремлі, занервуваши дали команду на об’єднання поріділої п’ятої колони. Після на диво різкої та майже однозначної реакції українців на митні провокації в стані вірних прихильників «політики Путіна» в Україні лише й залишилися КПУ, рейтинг якої в ювілейний рік голодомору стрімко падає, та «Український вибір», в якого рейтинг взагалі не було. І судячи з всього мати цього рейтингу вже не буде. Але всупереч цьому В. Путін демонструє впевненість, що з допомогою цих не вельми потужних зможе запросто звалити трохи не такого, як би він хотів Януковича, замінивши його на іншого, слухнянішого політика. Воно було б добре. Але вибір в Путіна невеликий, можна сказати, що його взагалі немає. Бо вибирати доводиться лише з того, що є. А є П. Симоненко з КПУ, який готовий здати всю своб ідеологію за світле майбутнє, яке виявляється тепер знаходиться в МС, та В. Медіведчук з протухлим вантажем нічим не підкріплених амбіцій. Принаймні ці особи і структури стали діяти на диво синхронно і скоординовано, обидві виступають проти асоціації з ЄС, за проведення референдуму по МС. Але з нескінченно малих величин грізної політичної сили не зліпиш, навіть з допомогою  всесильного В. Путіна з лантухом нафтодоларів.

Хазяїн Кремля, певно, ніколи не визнає що по відношенню до України він допускає вже другу стратегічну помилку. Першу - тоді, коли довго вичикував поки Україна, Як гнила яблуко саме впаде до його рук. Тоді, сподівався, що управління Ющенка остаточно зневірить українцв. Потім три роки очікував,  коли нарешті Янукович з тельбухами здасть України. А той здавав лише те, чого не знав і за цінність не вважав. Насамперед – гуманітарну сферу, посадивши на «освіту» Д. Табачника, а от до поділу економіки вирішив підійти набагато відповідальніше. Тож ділився з російським бізнесом не гірше пандопула. По принципу – «це мені, а це моїй сім’ї»,це – «знову мені, а це – сім’ї згодиться». Звісно, такий поділ міг викликати цілком зрозумілі емоції, які здатні були затуманити залишки розуму. Цілком можливо, що демарш Путіна, який розраховував на левову долю здобичі викликаний не так прагненням не допустити зближення України з ЄС, як намаганням будь-що показово розправитися з Януковичем, який так сильно підвів особисто його.  Тож у звиклого до покори і запобігливості Путіна виникла патологічна реакція, за якої інтереси не лише України а й Росії в ході гострих конфліктів не враховується. А це дало поштовх другої помилки.

Путін робить ставку на політиків вчорашнього дня Медведчука і Симоненка скоріше не тому, що сподівається на їх успіх, а щоб наполохати незговірливого Януковича. Підказати  на прикладі дій лизоблюдів, яким він має стати, що зробити щоб хазяїн Кремля підтримав і прагненні забезпечити другий строк президентства. Схоже, що ця гра далеко  зайшла. І може мати непередбачувані наслідки, поскільки кожна з сторін не поступається. Оскільки втрати при здачі позицій будуть занадто великими. Але тиск через такі обставини чиниться не лише на Януковича. Відповідна робота ведеться й з Путіним. Його переконують, що без Януковича утримувати проросійський курс хай лише в гуманітарному секторі навряд чи вдасться. Не варто, мовляв, душити журавля в руці, ганяючись за синицею в небі. Ставити палки в колеса близькому по духу політику, який підніс на тарілці Харківські угоди, три роки терпить Табачника-русифікатора, бездарний і зросійшений Уряд Азарова.

Ризики війни Путіна з Януковичем і для Кремля занадто очевидні, щоб їх не враховувати. Тим паче, що хто б не замінив Януковича зручнішим для Росії новий Президент України точно не стане. Поскільки обидві показушно-конфліктуючі сторони можуть занадто багато втратити, вони будь-коли можуть змінити бойові дії на спільну мову. Таким чином, опозиційним силам не варто сподіватися, що В. Путін допоможе відправити  В. Януковича на пенсію. Історія з підтримкою Путіним Медведчука настільки безглузда, що викликає підозру про містифікацію. Цілком можливо, що маємо справу з операцією. Призначення якої відволікти увагу українців ввід справжніх намірів Кремля. Продовження теми читайте в статтях «Старт Медведчука виглядає  гіршим, ніж фініш Януковича», «Темники» – окупаційна зброя Кремля», «Скажені» – копають під Януковича», «Темники Медведчука на службі «російського світу», «Чи готовий Янукович дати асиметричну відповідь на газові і митні атаки Путіна», «Покірність ягнят», «Чи приросте Росія Україною», «Чи «надмуть» Медведчука до розмірів успішного політика», «Росії вистачить одного царя», «Як з Путіна ліплять світового лідера», «Воззєднання як краплена карта політичного шахрайства»