Головна » Статті » Мої статті

Вибір КПУ: між забороною і самознищенням

Мітки: Свобода і КПУ. Золота акція і ліва ідея. Коли перемога стає поразкою. КПУ сама собі вкоротила віку.

Початок роботи ВР сьомого скликання став справжнім бенефісом для «Свободи». Такий інтерес до нової парламентської сили цілком виправданий, бо саме вона визначатиме в подальшому загальний стан українського політикуму на новому витку політичної спіралі. Не менш визначальні процеси проявилися й на протилежному фланзі політикуму, де антагоніст «Свободи» КПУ намагається будь-що продовжити своє життя в політиці. Але для цього, як не крути є лише два шляхи. Або КПУ повертається до давно забутої симоненками-мартинюками лівої ідеї, або продовжує своє співробітництво з ПР, остаточно переродившись на слухняний придаток до найрадикальнішої політичної сили олігархів.

Обравши перший шлях КПУ дістає можливість збільшити свій політичний вплив, стати самостійною силою. І … наразитися (вперше за своє пострадянське існування) на жорстку позицію олігархічної влади, яка залюбки підгодовує своїх союзників і попутників, але не терпить найменшого спротиву. Під час парламентських виборів декому навіть здалося (включно з представниками чинної влади), що КПУ, яка взялася «повернути країну народові» готова змінити пріоритети і замість того, щоб підігрувати Росії і шкодити Україні всістися на свого випробуваного часом коника під назвою «ліва ідея». Могло здатися, що до цього йшлося. В своїй антиолігархічній риториці під час виборів КПУ зайшла так далеко, що по-перше, змогла вдвічі підвищити свій рейтинг, відповідно збільшивши своє представництво у ВР, по-друге, чинна влада застосувала до своїх союзників кілька жорстких прийомів, які зазвичай використовуються нею для опонентів. І навіть дала зрозуміти, що може на радість «Свободі» ініціювати заборону КПУ. Якби симоненківці-мартинюківці й після грізних окриків господарів продовжили декларований курс на захист «інтересів трудящих», то вони принаймні зберегли б свій тимчасово зрослий вплив у суспільство. І тій же «Свободі» довелось би докласти чимало сил для нейтралізації впливу «комуняк». І було б це непросто. Поскільки тих, що б’ють в нас прийнято захищати, але КПУ сама вкоротила собі віку, вступивши ще в щільніший союз з ПР.

КПУ, таким чином, навіть не ставши повноцінною фракцією у ВР  перетворилася в золотий талісман чинної влади. Все що зроблено регіоналами на старті роботи ВР - її заслуга. Без КПУ ПР не змогла б ні обрати свого спікера парламенту, ні повернути в прем’єрське крісло Азарова. Але те, що стало для ПР хоч тимчасовою, але видимою перемогою, для КПУ обертається великою поразкою, більше того – початком кінця самого її існування. Бо такого розриву між деклараціями і реальними справам, який демонструє КПУ навіть наші терпеливі і довірливі виборці не потерплять. Нинішня золота акція КПУ стає її лебединою піснею. І «Свободі» при цьому не треба буде докладати відповідних зусиль. КПУ, позбавлена підтримки виборців (а це неминуче), сама тихе відійде в небуття, звільнивши місце для справжньої лівиці, яка працюватиме на Україну, а не на ПР, Росію і Митний союз.

Петро Симоненко відчує справжній смак перемоги КПУ вже під час президентських виборів. Можна прогнозувати, що на цей раз ритуально-постійний учасник президентських перегонів взагалі не братиме в них участь. По тій простій причині, що чи він сам, чи його поріділа команда не захочуть ганьбитися надто мізерними результатами. Певно, відчуваючи таку перспективу КПУ, одразу після зради своїх виборців ініціює референдум стосовно вступу України в Митний союз. Втрачати ж бо уже нічого. Але це вже схоже на істерику, яка тільки підкреслює реальний стан речей. На схожу тему читайте в статтях «Кому потрібен клінч між КПУ «Свободою», «Зоряний час Мартинюка або як КПУ «повертає країну народу», «Куди дрейфує КПУ», «Сталінсььький удар П,Симоненка», «Вірні ленінці чи запеклі сталіністи», «возз’єднання як краплена карта політчиного шахрайства», «КПУ проти ПР: хто кого?»

Євген Іваненко

Медведчук в ролі «попєредніків», «проффесорів»

В нинішніх професорів всіх наук – Януковича, Азарова, Табачника та цілої низки інших чиновників і губернаторів було чимало попередників, які проклали шлях не надто обтяженим знаннями людям до вершин академічної науки. Один з найбільш відомих – Віктор Медведчук, який нині невизнаний, позбавленйи державних посад сидить в домашньому бункері і подає звідти таємничі сигнали, підтверджуючи не лише своє існування, а й готовність повернутися у велику політику. Творцю почилої в бозі СДПУ(о), розробнику темників та інших інструментів розколу України вже замало керівництва ГО «Український вибір», він клопочеться створенням центру «Правова держава». Саме на ниві юриспруденції Медведчук, схоже, готується розгорнути основні дії.

Він вважав і вважає себе великим правником, хоча жодного факту, який підтверджував би такі амбіції не існує. Бо всім відомо, яким чином, і за які заслуги даються високі звання, цілі набори орденів…Більше того, експерти сумніваються в істинності юриспрудентських регалій Медведчука.

Він представляє себе кандидатом і доктором юридичних наук. Багато хто дуже хотів би почитати його дисертацію. Але пошуки заінтересованих осіб ні до чого не призводять. Цих дисертацій не знаходять навіть там, де вони обов’язково мали б бути. Наприклад у вишах, де відбувався їх захист. Всі знають, такі дисертації існують. Але їх рівень такий, що хвалитися, певно, нічим. Тож до них не має доступу. Доречно згадати, що в зоряні часи керівництва президентською адміністрацію Медведчук, не понюхавши пороху одразу став полковником. І якби не протести громадськості, то доріс би й до генерала. Є обґрунтовані підозри, що Медведчук може бути таким же кандидатом і доктором наук, як і полковником. На цю ж тему читайте в статтях «Чи до лиця Медведчуку маска Нестора Махно», «Хтось агітує, а Медведчук інтригує», «Чи поміняє еліта Януковича на Медведчука», «Медведчук проти Симоненка», «Україну - в Митний союз, а Медведчука – в прем’єри?».

Категорія: Мої статті | Додав: boleslav (12.29.2012)
Переглядів: 298 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: