Головна » Статті » Мої статті

Захисний пояс чи зона небезпеки?

Едуард РУСЯНОВСЬКИЙ

І ти, Квіт?

            Міністр освіти епохи Януковича Дмитро Табачник залишив по собі пам‘ять ненависника всього українського, людини, яка те й робила, що переписувала історію, вимаруючи з неї все, що «пахло» Україною. Звісно, після приходу в Міносвіти представника «Могилянки» Сергія Квіта всі сподівалися на нові кроки в національному відродженні. Політик прийшов з «Могилянки», яка мала репутацію демократичного закладу. Але за останній час в цьому виші відбулися зміни, насамперед, кадрові, які зумовили пишний розквіт космополітизму. Для країни, яка збройно захищає свою незалежність, це, звісно, велика ліберальна розкіш, тим паче, якщо С. Квіт з крісла ректора вишу перебрався на міністерську посаду. І став задавати тон у всій державі. Серед ряду кроків міністра виявились і одіозні рішення, на які не ризикнув піти попередник Квіта – Табачник.

            Так от, міністр освіти та науки С. Квіт, вносячи свою лепту в знищення нації, скасував наказ, що встановлював перелік та обсяги обов‘язкових гуманітарних дисциплін у ВНЗ. Тобто, дозволив свободу дій для різного роду опонентів розвитку українського в Україні. Тож, в ряді негуманітарних вишів студенти позбулися викладання історії України, історії української культури і філософії разом з українською мовою. Зробив міністр цей крок дуже «вчасно». В розпал російсько-української війни, коли до своїх національних цінностей треба було б ставитися вкрай обережно.

            На цю ж тему читайте в статтях: «Геть від Москви», «Як ВВП перетворився в ППП», «РПУ остаточно окадирилася», «Стіна плачу», «Донбасу – козацька Січ», «РПЦ – жертва Путіна», «Тінь Троцького над Україною», «Кадри, які нічого не вирішують: Ярема, Гонтарєва, Демчишин та ін..»

 

Едуард РУСЯНОВСЬКИЙ

Змусити Росію захищатись

            Не має жодного сумніву в тому, що революція гідності розпочалася, як класична національно-демократична революція через те, що українцям набридло перебувати вдома, як в гостях, постійно бути на других, а то й на третіх ролях. І специфічне явище «русского мира» в Криму і на Донбасі, та ще за правління цинічної зграї кримінальних авторитетів стало подразником повстання. Але, як бувало вже не раз в історії романтичних українців, їх національна революція, не розвинувшись, була поглинута широкою хвилею демократичних рухів. Основною метою революції, яка розпочиналась як національна, стала свобода і гідність людини. Українці в черговий раз забули, що загальнодемократичне визволення ще не означає, що відбудеться й національне.

            Демократичні прагнення українців будь-коли можуть кваліфікувати як інтегральний націоналізм, а то й поставити клеймо «фашизму». Щось подібне вже було в революції 1917-1920 років. Вона в Україні теж розпочиналася як національно-визвольна, але тоді була поглинута соціалістичними ідеями. Велика частина революційних українців захопилася гаслами звільнення праці, братства народів. Аж поки не вгледіли, що під виглядом соціалізму проводиться суцільна русифікація, а СРСР перетворився з форпосту інтернаціоналізму в імперію зла.

            Справу муравйовців тепер продовжують їх нащадки, знищуючи Донбас, «фільтруючи» Крим. Але, як і століття тому, українці спромоглися на таку владу, що вона веде обережно-обмежену захисну війну з Росією. Та воює по всіх напрямах, від інформаційного зо збройного, а Україні Захід диктує скупий ліміт супротиву – шоб не надто дразнити Путіна.

            Для зручності агресорів російсько-українську війну називають «українською кризою». В цих умовах Росія має змогу воювати з моральним комфортом, більше того, з глибокою впевненістю в тому, що дестабілізація сусідньої країни не відізветься в Росії жодним чином. І ясно, чому. І з Заходу, і від української влади поступають комфортні для Росії месиджі . Мовляв, військового вирішення проблем Донбасу не існує. Тож Росія в цих умовах може спокійно воювати на чужій території, нищити мирне населення. І при цьому тиснути на Україну, вимагаючи сприятливої для себе системи управління.

            С. Лавров і К* давно визначили: якою має бути Конституція України, які федеративні структури слід створювати… Що характерно – коли супроти російських вояків є хоч якійсь опір, то в ідеологічному плані й цього не проглядає. Хтось чув, щоб Клінкін, чи хтось у відповідь на вимоги Росії двомовності, федералізації в Україні, поінтересувався, що відбувається в мовній і етнічній політиці Росії, зокрема, як живеться багатомільйонній українській діаспорі в Росії?

            Схоже, що наші більшовики бояться зачепити ці дражливі питання. Бо тоді Путін і К* нароблять такого вереску. А час таких дій настав. Ідеологічну війну давно пора перевести на територію Росії. Треба примусити Росію захищатися. Тоді менше залишиться сил для наступу.

            На цю ж тему читайте в статтях: «Гамівна сорочка для Путіна», «Або Путін в Києві, або Майдан в Москві», «Бонус для генералів», «Конкурс для реформаторів», «Кадри від Порошенка», «Карикатури не з натури», «Фальш-старт Путіна в Ш світовій війні», «Льовочкіна міняють на Медведчука».

 

Категорія: Мої статті | Додав: boleslav (02.07.2015)
Переглядів: 255 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: