Усупереч заявам "верхів" про необхідність переорієнтувати АПК на вивезення сільгосппродукції з високою доданою вартістю, у країні форсують експорт сільгоспсировини, особливо зерна. Такі недалекоглядні підходи, що сприяють деградації внутрішнього ринку й зубожінню населення, можуть набути необоротного характеру.

Що нового сезон готує В Україні за перебігом виробництва й експорту зерна та динамікою цін на нього на світовому ринку стежать не менш уважно, ніж у Росії за знеціненням нафти. В обох випадках ідеться про сировинні товари, науково-технологічна складова яких незначна, а роль природи в їх створенні більша, ніж виробників. Сировина, особливо в перехідні кризові часи, має властивість не виправдовувати надмірних очікувань, спрямованих на одержання прибутку за рахунок форсування кількісних показників. Останнє десятиліття видалося особливо сприятливим для розвитку зернового господарства в Україні. Прискорене зростання площ обробки й валових зборів кукурудзи, пшениці, ячменя поєднувалися із вдалою ціновою кон'юнктурою на світовому ринку. Але останнім часом ситуація почала змінюватися. Стрімке зростання валових зборів трохи пригальмувалося, і як і раніше високі обсяги експорту забезпечуються за рахунок перехідних запасів і залучення до операцій середніх і дрібних виробників.

Одночасно загострилася ситуація зі світовими цінами на зерно. Доповнюючи попередню динаміку, на початок 2015 р. вони знизилися на 23% через надвиробництво як окремих видів продукції, так і зерна в цілому. Якщо порівняти дані Мінсільгоспу США за обсягами виробництва зерна і показники продовольчої організації ООН (ФАО), яка оцінює рівень його споживання, то виявиться, що на світовому ринку виник профіцит зерна. Особливо гостро дається взнаки надвиробництво продовольчої пшениці. У минулому маркетинговому році її виробили у світі 724,3 млн т при споживанні близько 700 млн т. У новому сезоні викликів у зерновому сегменті України не меншає. Погодні умови разом з фінансовими негараздами, що істотно обмежують сільгоспвиробників в обігових коштах, не дають підстав для рекордних урожаїв зерна. Через осінню посуху вперше за останні роки в країні залишилися незасіяними більше мільйона га, що призначалися для вирощування озимих. На значних площах виникли проблеми з перезимівлею слабких і зріджених посівів. І хоча Гідрометцентр відзначає певне поліпшення ситуації після запізнілих дощів, у низці регіонів північно-східної і центральної частин країни збирання озимих культур різко знизиться. А компенсувати втрати врожаю озимини вищою експортною ціною навряд чи вдасться через ситуацію з надвиробництвом пшениці, яка склалася на світовому ринку. Консультант-аналітик компанії "Фенікс-Агро" В.Пекін вважає, що в нинішніх умовах компанії-експортери при закупівлі пшениці старого врожаю "накинуть" продавцям по 5 дол./т. На цьому "компенсація" і закінчиться. Переукладання контрактів, у свою чергу вважає керівник департаменту Аграрної біржі А.Стоянов, сприятиме послабленню цін на зерно на основних біржових майданчиках, що істотно позначиться на фізичному ринку, сприяючи зниженню цін у валютному еквіваленті. Аналітик консалтингової компанії "ААА" М.Колесник також не очікує зростання цін на основні зернові культури порівняно з сезоном, що минає, вважаючи, що "дорожчатиме лише ячмінь". І то виключно через наявні обставини — урожай 2015 р. уже експортовано, а недобір нового врожаю через складнощі зимівлі озимини очевидний. Аналітик компанії Eavex Capital І.Дзвінка підрахував, що українські аграрії через падіння цін на зерно втратили на врожаї-2015 р. 1,9—2 млрд дол. А в наступному сезоні, з урахуванням зниження майбутнього врожаю через погану погоду й дефіцит обігових коштів разом з витратами на пересівання озимини, втрати можуть бути ще значнішими.

 Експерти, як бачимо, по-різному оцінюють окремі фрагменти зернового ринку, але одностайні в тому, що швидкого повернення до колишніх комфортних для виробників і експортерів цін на зерно очікувати не варто. Оскільки ставка на сировинний експорт загрожує дедалі більшими втратами. А як із переробкою? Використовуючи українське зерно, багато країн створюють великі підприємства і навіть галузі, що демонструють на світовому ринку високий попит і прибутковість. Хоча Україна входить до топ-трійки з виробництва та експорту зерна, але її місце у вивезенні за кордон продуктів переробки з високою доданою вартістю — борошна, концкормів — десь наприкінці довгого списку. І диспропорції лише зростають.

За даними кандидата економічних наук, співробітника лабораторії маркетингу Ю.Кернасюка, що відслідковує агроекспорт, за останні п'ять років питома вага аграрної продукції в загальному експорті зросла з 9,9 до 15,1 млрд дол., або на 52,5%, при цьому якісний бік того, що відбувається, викликає запитання. У структурі агроекспорту частка продукції рослинництва, здебільшого того ж таки зерна, що має мізерну додану вартість, зросла з 40 до 51,5%. При цьому частка готових харчових продуктів зменшилася з 25,9 до 18,8%, а реалізація тварин і продуктів тваринного походження з 7,8 до 6,2%. Таким чином, процес нарощування експорту сировини й скорочення частки продукції з високою доданою вартістю триває.

За даними Держстату, за 7 місяців 2015 р. експорт молочної продукції скоротився на 32%, яєць і продукції з них — на 7%. Через такий підхід аграрії і країна в цілому зазнають величезних втрат. Експертним шляхом підтверджено, що в товарах зернового походження вартість власне зерна становить лише 33%, а 67% доданої вартості створюються у процесі його переробки. А справи з такою переробкою значно гірші, ніж з експортом сировини. Упродовж останніх десяти років у країні щорічно виробляється лише 2,5—3 млн т борошна, на яке йде менше ніж 4 млн т пшениці, це приблизно чверть від її експорту в сировинному вигляді. Наявні переробні потужності, навіть без модернізації, дозволяють експортувати не менше 1 млн т пшеничного борошна. Але оскільки утверджуватися на цьому ринку складніше й більш клопітно, ніж на сировинному, за кордон борошна вивозиться всього по кілька сотень тис. т на рік. Лідер експорту борошна — Казахстан — вивозить 56% від вироблених його обсягів, а в Україні цей показник не перевищує 5%. Що ж до переробки зерна на готові до застосування комбікорми, то тут ситуація взагалі безрадісна. Від колишньої комбікормової промисловості 90-х рр., коли майже в кожному районі працювало відповідне підприємство, мало що залишилося. Експерти з профільної асоціації нарахували всього 184 комбікормові заводи застарілого зразка, з яких діючих — 165. Склалася практика, коли великі тваринницькі комплекси змушені створювати власне виробництво кормів. Директор філії Бориспільського комбікормового заводу В.Василенко, який знає проблему зсередини, вважає, що такі об'єкти окупаються за умови, коли не менше ніж 80% виробленого використовується для власного споживання. Тому основні виробники концкормів (близько 60%) — агрохолдинги тваринницького напрямку.

Ті інвестори, які ризикнули вкласти кошти в будівництво, модернізацію комбікормових підприємств і розраховують згодом вийти на зовнішні ринки з пропозицією не сировини, а готових комбікормів, розчаровані. Попит на їхню продукцію в умовах, коли власники великих земельних банків і чиновники всієї владної вертикалі націлені на те, щоб швидше звезти зерно на елеватори, а ще краще — відразу в морпорти для оперативного відправлення на експорт, невисокий і є тенденція до подальшого падіння. В умовах стагнації вільного ринку кормів середні й особливо дрібні виробники тваринницької продукції, а також домогосподарства, що як і раніше виробляють більшу частина м'яса і молока, змушені готувати корми самостійно. Втрати від застосування застарілих технологій не піддаються обліку. Де вже тут завойовувати зовнішні ринки? Розмах без розрахунків Зерновий синдром — якнайшвидше вивести вирощене за кордок, одержати невеликі гроші, але у твердій валюті, і при цьому уникнути турбот з організацією переробки — виявляється, поволі проникає і в інші сектори економіки, сприяючи остаточному зубожінню країни.

Занепад тваринницької галузі через експортні перекоси і зниження купівельної спроможності населення веде до деградації внутрішнього м'ясного ринку, де чимдалі більше домінує бройлерна курятина. Дійшло до того, що фірми з вирощування ВРХ, наслідуючи "зерновиків", дедалі частіше воліють вивозити за кордон не м'ясо, а… тварин. Експерти УКАБ зазначають, що за I півріччя 2015 р. було експортовано близько 23 тис. голів ВРХ. Таким чином на рівному місці втрачено як додану вартість, так і робочі місця на вітчизняних м'ясокомбінатах. Проте курс на форсування сировинного агроекспорту має чимало впливових прихильників. Схоже, що керівника Міністерства агрополітики О.Павленка падіння цін на зерно, що викликало чималі фінансові втрати аграріїв, нічому не вчить. У кожному публічному виступі він каже про успішний розвиток АПК України, який, за його словами, здатен прогодувати, крім свого населення, ще понад сто мільйонів людей. Чиновник з пафосом каже про необхідність за кілька років вийти на виробництво 100 млн т зерна. Промови міністра про заповітні 100 млн т супроводжуються істотним нюансом: додатково намолочене зерно піде не на виробництво борошна й комбікормів — значна його частина має піти знову ж таки на експорт. Якщо мета міністра — остаточно дестабілізувати світовий ринок зерна, який так-сяк, але "підгодовує" країну твердою валютою, то він на правильному шляху.

Попри те, що масштаби зернового ринку величезні, обчислюються багатьма мільярдами тонн, він дуже чутливо реагує навіть на незначні зміни пропонованих обсягів товару. Найменше відхилення в реальних або прогнозних обсягах зерна, яке надходить на світовий ринок, обертається істотною зміною цін. Варто було обсягам виробництва основних зернових культур у світі — пшениці, кукурудзи, ячменю — у минулому маркетинговому році зрости проти попереднього на 3,9 млн т., досягнувши 1,86 млрд. т., як з урахуванням зрослих перехідних запасів ціни на зерно продемонстрували істотне зниження.

Чутливість зернового ринку підтверджується і прикладом протилежного характеру. Після прогнозованого Мінсільгоспом США зниження в Україні виробництва кукурудзи у 2016 р. з 27 млн т до 25 крива падіння ціни на кукурудзяне зерно почала вирівнюватися, і до весни експерти очікують, що ціни на кукурудзу хоч і не повернуться до колишнього рівня, але можуть відіграти кілька позицій. А що буде в умовах настільки чутливого ринку, коли Україна викидатиме на світовий ринок додатково до своїх і так рекордних показників по кілька десятків мільйонів тонн зерна? Хто це зерно зможе купити, і, головне, якою буде його ціна? Чи не вийде, що першою жертвою таких дій стане АПК України, де собівартість зерна, особливо в середніх і дрібних підприємствах, балансує на межі рентабельності? Удаючи, що реагують на справедливу критику з приводу сировинного агроекспорту, представники влади роблять вигляд, що вони розуміють і сприймають проблему втрат через експорт продукту із вкрай низькою доданою вартістю і навіть вживають заходів для її вирішення. Нещодавно А.Яценюк закликав переробляти сільгосппродукцію, "а не тільки торгувати зерном". У МінАПК, підхопивши тему, спробували знайти позитивні приклади у поточній практиці. Один з заступників О.Павленка навіть назвав адреси, куди за 10 місяців 2015 р. експортовано тваринницьку продукцію з України. Мовляв, яйця закупив Ізраїль, м'ясна продукція пішла в Молдову, Вірменію і Киргизстан, а молочна — у Казахстан і Китай. Абсолютні цифри чиновник назвати посоромився. І правильно зробив — порівняно з експортом зерна в 35—36 млн т., тим більше з планами подвоїти вивезення сировини у найближчі три роки, обсяги експортованої тваринницької продукції виглядають чимось на кшталт рекламного фейку. А от для подвоєння експорту зерна робляться цілком конкретні кроки. У "верхах" не проти поговорити про необхідність торгувати продуктами переробки, але ж торгують зерном. І плани в комбінації з реально залучуваними інвестиціями спрямовані на зміцнення взятого курсу. Про будівництво великих підприємств для переробки зерна, як і про реконструкцію дихаючих на ладан млинів, щось не чути.

Натомість із випередженням, з поправкою на павленківські 100 млн оперативно створюється інфраструктура цілком визначеного призначення — будуються перевалочні термінали в морпортах і елеватори по всій країні. Основні морпорти з перевалки зернових культур (Іллічівський і Миколаївський) у пору, коли більшість капітальних будівництв у країні заморожено, нині нагадують будмайданчики. До наявних потужностей з перевалки й зберігання агропродукції, переважно зерна, додаються нові термінали. Міжнародна корпорація The Soufflet Group, підписавши меморандум з Мінінфраструктури, вкладає 100 млн дол. у будівництво нового термінала. І ця міжнародна компанія не самотня у прагненні закріпитися в країні, яка, попри все, нарощує експорт сільгоспсировини. У країні, звідки тікають інвестори, проблем із вкладеннями немає, якщо діло стосується морпортів і пов'язане з перевалкою і зберіганням зерна. Чому? На ситуацію пролило світло джерело DT.UA, пов'язане з елеваторним бізнесом. За його словами, портові перевалки й термінали країни поступово переходять у руки транснаціональних компаній. Якщо деякі українські компанії і ведуть будівництво у морпортах, то за іноземні кредитні кошти. Транснаціональні компанії зацікавлені у швидких продажах і великих грошах. А для цього не обов'язково володіти густою елеваторною мережею, бо це дуже клопітно, — достатньо відслідковувати головні точки руху зерна — морпорти, що дозволить контролювати і навіть диктувати ціну на зерно за допомогою регулювання продажів у різних точках світу. Як стало відомо DT.UA, Мінінфраструктури, не задовольнившись зведенням додаткових об'єктів у наявних морпортах, ініціювало будівництво нового морпорту з рейдовою перевалкою вантажів. Його передбачається звести в районі Дніпро-Бузького лиману, між Тендрівською і Кінбурзькою косами. Перша черга майбутнього порту розрахована на перевалку 10 млн т зерна.

Яка там іще додана вартість, коли навіть до екології заповідної зони байдуже?