Не має жодного сумніву в тому, що революція гідності розпочалася, як класична національно-демократична революція через те, що українцям набридло перебувати вдома, як в гостях, постійно бути на других, а то й на третіх ролях. І специфічне явище «русского мира» в Криму і на Донбасі, та ще за правління цинічної зграї кримінальних авторитетів стало подразником повстання. Але, як бувало вже не раз в історії романтичних українців, їх національна революція, не розвинувшись, була поглинута широкою хвилею демократичних рухів. Основною метою революції, яка розпочиналась як національна, стала свобода і гідність людини. Українці в черговий раз забули, що загальнодемократичне визволення ще не означає, що відбудеться й національне.

            Демократичні прагнення українців будь-коли можуть кваліфікувати як інтегральний націоналізм, а то й поставити клеймо «фашизму». Щось подібне вже було в революції 1917-1920 років. Вона в Україні теж розпочиналася як національно-визвольна, але тоді була поглинута соціалістичними ідеями. Велика частина революційних українців захопилася гаслами звільнення праці, братства народів. Аж поки не вгледіли, що під виглядом соціалізму проводиться суцільна русифікація, а СРСР перетворився з форпосту інтернаціоналізму в імперію зла.

            Справу муравйовців тепер продовжують їх нащадки, знищуючи Донбас, «фільтруючи» Крим. Але, як і століття тому, українці спромоглися на таку владу, що вона веде обережно-обмежену захисну війну з Росією. Та воює по всіх напрямах, від інформаційного зо збройного, а Україні Захід диктує скупий ліміт супротиву – шоб не надто дразнити Путіна.

            Для зручності агресорів російсько-українську війну називають «українською кризою». В цих умовах Росія має змогу воювати з моральним комфортом, більше того, з глибокою впевненістю в тому, що дестабілізація сусідньої країни не відізветься в Росії жодним чином. І ясно, чому. І з Заходу, і від української влади поступають комфортні для Росії месиджі . Мовляв, військового вирішення проблем Донбасу не існує. Тож Росія в цих умовах може спокійно воювати на чужій території, нищити мирне населення. І при цьому тиснути на Україну, вимагаючи сприятливої для себе системи управління.

            С. Лавров і К* давно визначили: якою має бути Конституція України, які федеративні структури слід створювати… Що характерно – коли супроти російських вояків є хоч якійсь опір, то в ідеологічному плані й цього не проглядає. Хтось чув, щоб Клінкін, чи хтось у відповідь на вимоги Росії двомовності, федералізації в Україні, поінтересувався, що відбувається в мовній і етнічній політиці Росії, зокрема, як живеться багатомільйонній українській діаспорі в Росії?

            Схоже, що наші більшовики бояться зачепити ці дражливі питання. Бо тоді Путін і К* нароблять такого вереску. А час таких дій настав. Ідеологічну війну давно пора перевести на територію Росії. Треба примусити Росію захищатися. Тоді менше залишиться сил для наступу.

            На цю ж тему читайте в статтях: «Гамівна сорочка для Путіна», «Або Путін в Києві, або Майдан в Москві», «Бонус для генералів», «Конкурс для реформаторів», «Кадри від Порошенка», «Карикатури не з натури», «Фальш-старт Путіна в Ш світовій війні», «Льовочкіна міняють на Медведчука».