Наближається 9 травня – День Перемоги. Дата настільки знакова і поважана в народі, настільки ж засмічена псевдо пафосом, різного роду спекуляціями. Бо саме це свято, яке, не зайве нагадати, в СРСР почали відзначати мало не через два десятиліття після самої події, стало серцевиною комуно-більшовицької ідеології, звеличення Йосипа Сталіна і такого особливо потворного явища, як сталінізм. Розпад СРСР, засудження культу особи Сталіна, повальне знесення пам’ятників диктатору лише на десяток-другий років знизив штучно створюваний пафос навколо генералісимуса. Жупел Сталіна і трактованої під його Великої Перемоги почали швидко відновлюватися на пострадянському просторі, в тому числі і в Україні. Цей недоторканий кокон національного приниження виховували не лише КПУ, а й олігархічні клани, які переймали досвід путінської Росії з її звеличенням тих історичних діячів, які напролом, не зважаючи на мільйонні жертви, ніби то звеличували Росію. І Сталін, серед тих, кому поклонялися, був чи не найпомітнішою особою.

            Пафосне зображення війни 1941-1945 років стало своєрідною ідеологією Росії, яку та нав’язувала й Україні. Фільми про війну заполонили кіно і телеекрани. І не на якійсь рік, чи десятиріччя, а…. здається, назавжди. Які події війни лише не відзначаються. Дати всіх, на погляд істориків-сталіністів, видатних битв. Дні звільнення окремих міст, сіл, районів, областей. Такі відзначення, особливо в ювілейні роки, перетворюються на безперервний процес покладання квітів, меморіальні мітинги, чествування ветеранів. В останні роки до цих дійств додалися ще й затратні реконструкції битв і боїв. Що стосується телеканалів, то вони не місяцями, а роками крутять фільми, в яких пафос замінює художні якості.

            Показово, що особлива увага до продукування переможно-військової тематики проявлялася тоді, коли в Україні визрівали народні протести проти влади неосталіністів. Так було перед подіями 2004 та 2014 років. Телеканали олігархів та інших немов змагалися, хто більше покаже фільмів про доблесних російських солдатів і телесеріалів про пітерських і московських бандитів. На тих, хто не сприймав такої вузьколобої ідеології, ратували за власний погляд на історію, прикріплюють ярлики «навиків» і «фашистів».Втім, світовий загал після захоплення Криму російськими військами і місцевими сепаратистами зрозумів, що до чого і в якому лігві слід шукати фашистські прояви. Обличчя В. Путіна одночасно на всіх континентах стали прикрашати знаковими вусиками Гітлера. Шила в мішку не сховаєш. За георгіївськими стрічками фашистської суті не приховаєш.

            Є пропозиція. Замість того,щоб в черговий раз всі телеканали займати неправдою про війну і тим самим принижувати її ветеранів, прокрутити несправедливо забутий документальний фільм М. Ромма «Звичайний фашизм». Мудра стрічка. Після неї стане зрозумілішим, хто насправді фашиствує в сьогоднішньому світі. На сходу тему читайте в статтях: «Російське вторгнення – помста за програш битви за Київ», «Кредит на крові», «Удар по сепаратизму»,т «Компенсація за асоціацію»